На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Лютий 2007 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728 
Архів публікацій

 

800x531 | Переглядів: 427
Майстерня танців



[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


 
 
 
 .. » Золотий тенор України — Ігор Борко
Держава, Політика, Суспільство (1355)   Історія, Філософія, Релігія (467)
Національна ідея, Мова, Народне (803)   Людина, Особистість (379)
Культура, Мистецтво (738)   Наука, Oсвіта (89)
Наші за кордоном (96)   Економіка, Бізнес (64)
Екологія, Здоров'я (111)   Техніка, Технології (35)


Золотий тенор України — Ігор Борко


Автор: Володимир Коскін
Джерело: Портал Українця
Коментарі (2)


Ігор Борко Унікальні таланти, на жаль, нерідко губляться на шляху до визнання. Принаймні, аби досягти успіху, декому не вистачає життя. Творцям матеріальної культури щастить більше, наприклад, художникам: Модільяні чи Ван Гог, з якого кепкували сучасники, тепер на вершині слави. А як бути співакам, чий голос потребує визнання за життя? Уявімо на хвилинку, що Солов'яненко так і залишився б викладачем геометрії або Паваротті співав би в гондолах, тішачи туристів у Венеції... Це була б кричуща несправедливість.

Тенор Ігор Борко... Заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів, прима Національної опери, майстер бельканто, він чарує всіх шедеврами світової класики та української музики з майстерністю, яка притаманна тільки великим оперним співакам. У його голосі вдало сполучаються лід і полум'я, віртуозність і масштабність, а достатня потужність підкреслює золотистий відтінок тембру — такі артисти становлять світову славу України, утверджують її авторитет. Нині співак зачаровує Європу епохальними творами — «Реквієм» Верді та «Стабат Матер» Дворжака, та був час, коли Ігор Борко хотів назавжди покинути музику. Чому? Певно тому, що він — максималіст. Окраса багатьох творчих колективів, блискучий соліст Національного будинку органної та камерної музики, він усе життя мріяв стати оперним співаком. І дивним чином залишався за межами театру, хоча всі знали, що є такий Борко, якого люблять численні шанувальники. Але... Для того, щоб на нього звернули увагу, треба було спершу зачарувати Німеччину, Іспанію, Францію. Саме у Франції надійшла доленосна пропозиція заспівати оперу в... Україні.

— Пане Ігоре, згадуючи славнозвісне тріо оперних зірок — Каррераса, Домінго, Паваротті, хочу поцікавитися, з ким з тенорів Ви хотіли б вирушити у світове турне?

— У мене в житті вже був такий період, коли я співав у тріо Національної опери України, моїми партнерами були народні артисти Олександр Гурець і Олександр Дяченко. Але, на мою думку, не всі, навіть потужні, ліричні тенори можуть співати втрьох. Мій голос не дуже підходить для цього. Чому? Комерційні турне потребують попси і класичних шлягерів, для виконання яких великого хисту не треба. Одна справа — співати куплет та приспів, інша — застосовувати велику палітру барв. Для мене головне — вокальний аспект: різні емоційні й технічні відтінки, фальцет, мікст, піаніссимо...
А щодо вашого запитання... Чому б не помріяти? Я б заспівав із своїми улюбленцями — з тенорами, на котрих я рівняюся і в кого буду вчитися все життя, це Микола Гедда, Альфредо Крауз і Маріо Ланца. Для мене саме вони (навіть не Домінго і Паваротті) є найвищим зразком тенорового співу й тенорової культури.

— Кажуть, що знаменитий Андреа Боччелі співає пісні як оперу, і оперу, як пісні. Басков взагалі скотився у невибагливу попсу, але набув шаленої слави. Нема бажання стати на цей шлях?

Ігор Борко — Я йшов цим шляхом, але ніколи на нього не повернуся, бо не хочу розмінюватися на дрібниці. Моя дорога до опери, на жаль, була драматичною й дуже довгою, напевно, як ні в кого з тенорів в Україні. Я працював у багатьох колективах: армійських, фольклорних, у капелі бандуристів, у всесвітньо відомому квартеті «Явір». Моє життя позначено «прикметою»: я багато разів починав спочатку і, може, в певному сенсі це й добре, бо я гартувався як співак і людина, що має свою мрію. Але мене ніби переслідував рок, й одного разу я поставив собі жорстку умову: якщо я до сорока років не досягну оперної сцени, то взагалі співати не буду.

— Навіть так?

— Навіть так. Я дуже шкодую, що мій учитель Костянтин Дмитрович Огнєвой дуже рано пішов з життя. Якось він сказав мені, як потім з'ясувалося, пророчі слова: «Я, певно, довчу тебе до кінця, і на цьому край». Я дуже потім шкодував, що ці слова справдилися, адже Костянтин Дмитрович був для мене не просто вчителем, з котрим я міг розмовляти буквально на всі теми й ставити будь-які запитання, це був, можна сказати, мій другий батько. Так сталося, на жаль, що в мене не було поруч рідного тата, мама з ним розлучилася. Огнєвой дуже любив мене і певним чином вирізняв, я відчував його особливу турботу, приязнь. Багато людей порівнюють мій голос з його голосом. Це по-доброму хвилює мене, я все життя намагатимусь іти таким самим гідним шляхом, як він.

— У консерваторію, здається, Ви двічі вступали?

— Перша спроба надовго мене вибила з колії — років на вісім. Я прийшов у консерваторію молодим, після армії, і один наш видатний співак і професор, не називатиму його прізвища, сказав: «Ігоре, ти можеш бути будь-ким, але співаком ти не будеш ніколи». Я влаштувався в «Укрконцерт», співав естраду, все підряд. І скрізь мені казали: «Ти на других ролях? У тебе ж гарний голос». Я завжди співав на терцію вище, ніж солісти, і в ансамблевих творах верхній голос завжди співав я. Так сталося, що в капелі бандуристів у 1986 почалася моя справжня кар'єра як співака-соліста. Усі відзначали дуже гарний тембр голосу. А для тенора це, я вважаю, основне. І ось я вдруге прийшов на іспити в консерваторію — співаком, котрий вже щось вмів. Тоді я працював солістом в армійському колективі, підготував серйозну оперну програму для вступу в консерваторію. І мені пощастило, бо на прослуховуванні був присутній Костянтин Огнєвой. Цікаво, що той відомий співак і професор, який мене спершу «зарубав», сперечався з Огнєвим, у чий клас я маю піти. Звісно, я пішов до Огнєвого, йому я вдячний за все.

— А що потім сказала доля?

— У 1996 році я прийшов на прослуховування в Національну оперу, і мені знову сказали, що в мене не оперний голос. Я працював у різних колективах, останнім часом — солістом Національного будинку органної та камерної музики. На концертах у Франції до мене підійшов незнайомець і каже: «Ігоре Миколайовичу, мені дуже подобається, як ви співаєте. Я вас запрошую в Одеський оперний театр». Виявилось, це був його директор — баритон Гліб Дранов. Я спочатку чомусь не сприйняв цієї важливої і серйозної пропозиції і планів ніяких не будував. Але коли просто приїхав з сім'єю на море до Одеси, зателефонував. Він сказав: «Ви тут? Чекаю на вас о третій годині». Під час зустрічі Дранов запропонував: «Ми Вас беремо негайно». Я поставив умову: «Якщо у вас є художня рада, я маю перед нею заспівати. Таке моє особисте бажання». Зібралися всі диригенти на чолі з головним — Яремою Скибинським. Одноголосно вирішили запросити мене до театру на будь-яких умовах. Отже, Бог дав мені сили і, мабуть, змилостився наді мною: у 2000 році в 39-річному віці я розпочав свою оперну кар'єру.

— І з чого?

— З «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті. Річ у тім, що в 1836 році італійська трупа привезла до царської Росії декілька вистав. І в першому порту — в Одесі, в оперному театрі, котрий належить до п'ятірки найкрасивіших театрів Європи, — вони поставили саме «Лючію ді Ламмермур». Я вивчив першу солідну оперну партію у своєму житті, тобто почав оперну кар'єру з партії Едгара — найскладнішої для ліричного тенора.

— Я чув від співаків, що той, хто співає Едгара, може співати все.

— Така думка небезпідставна. На мою долю випало два прем'єрних спектаклі, бо другий тенор захворів. На другій прем'єрі я отримав квіти від Євгенії Мірошниченко. Це мене вразило, я не сподівався цього, хоча мені було відомо, що найулюбленіша її партія — Лючія, але я тоді не знав, що в Києві якраз розпочалося відновлення постановки «Лючія ді Ламмермур» і виникли проблеми з тенорами. Пробувалися Андрій Романенко, Степан Фіцич, Володимир Гришко...
До мене зателефонував народний артист України Олександр Востряков: «Ми знаємо, що ви чудово заспівали в Одесі партію Едгара. А чи не бажаєте взяти участь в оркестровій репетиції?». У моєму житті часто траплялося, що на роздуми часу не було — викладайся на всі сто й одразу показуй усе, що вмієш. Я приїхав, заспівав, але вже не плекав ніяких мрій та ілюзій, тим паче я був солістом чудового Одеського оперного театру. В той час, щоправда, в газетах з'явилися статті, зміст яких зводився до думки, що «Київ не розгледів киянина-співака Ігоря Борка, якого почула Одеса». Після прослуховування поїхав на дачу.

— А наступного дня все й почалося?..

— Так. Дружина була вдома, коли задзеленчав телефон. «Покличте Ігоря Миколайовича». На її фразу: «Його нема, він відпочиває на дачі»,— здивовано відреагували: «Як відпочиває? Ми запрошуємо його сьогодні на репетицію». Звичайно, в той день я не пішов ні на яку репетицію. У неділю теж, бо в мене уже були заплановані записи на радіо. Через це в Національній опері зірвалося дві репетиції і все було перенесено на вівторок. Мабуть, тоді я зрозумів: щось зрушилося й відбулося, урешті мене сприйняли як оперного співака.

І цього разу я заспівав дві прем'єрні вистави. Це сталося 18 і 19 травня 2001 року. Другий тенор — соліст Празької опери — відійшов у тінь. Усі визнали, що Ігор Борко — оперний співак, який найкраще виконав партію Едгара.

— У Вашому репертуарі є вельми віртуозні твори, які не всім до снаги. Розкажіть про це.

— Дійсно, є чимало класичних оперних арій і романсів, що потребують досконалого володіння верхнім регістром, не всі тенори «дотягують», тому багато першокласного матеріалу не включають у репертуар. Я вважаю, що це просто недостойно, і якраз піднімаю пласт творів, які не виконують або забуті, таких на радіо я записав приблизно 50: українських народних пісень, романсів і класичних арій.

Складними зазвичай вважають твори, де є нота «до» третьої октави. Наприклад, в «Пісеньці Тоніо» (опера «Дочка полку» Доніцетті) ця нота повторюється дев'ять разів! Свого часу я навіть кілька ночей не спав, у мене у вухах звучали ці ноти, і одного дня вони мені піддалися. Перша моя солідна спроба виконати «Пісеньку Тоніо» відбулася на міжнародному конкурсі в Чехії, де я співав її двічі на «біс». Тоді публіка просто шаленіла від того, що я так вільно співаю цю арію. Потім це повторилося в Барселоні, де я теж двічі виходив на «біс», а в журі сиділи всесвітньо відомі оперні зірки. Але, певно, найвагоміше для мене визнання прийшло у Франції у 1997 році. На конкурс була запрошена дружина Миколи Гедди — піаністка пані Надія. Після першого туру їй запропонували вибрати кількох учасників, яким би вона хотіла акомпанувати. Вона вибрала мене й американку. Саме її визнання, магічні поради налаштовували мене на перемогу.

Моя позиція: я їздив тільки на ті міжнародні конкурси, де в журі не було представників України й Росії. Вибирав найскладніші і щоб були незаангажовані. Бо що це за конкурс: він ще не почався, а вже відомо, хто яке місце посяде...

— А коли востаннє їздили на конкурс?

— Два роки тому в польський Щецин. Це був дивовижний лицарський турнір найкращих тенорів з усього світу. Уявіть величний замок, внутрішня площа якого заповнена народом: кожному, хто входив, вручали троянду. Тенори з кошика витягали номер, згідно з яким співали для дами серця. Журі — публіка, тобто слухачі — трояндою віддавали свій голос за того чи іншого співака. Коли я заспівав свій улюблений твір — «Романс Надіра» з опери Бізе «Шукачі перлин», вся площа просто зірвалася з місць. Мене завалили трояндами. Атмосфера була фантастична! Результат — гран-прі.

— А чи траплялися «нестандартні» випадки під час виступів?

— Казуси постійно трапляються. Наприклад, коли я співав партію Рудольфа («Богема» Пуччіні), я в четвертій дії мав витягти з кишені чепчик і віддати смертельно хворій Мімі. Колись Рудольф подарував його коханій і ось ніби нагадує їй про хвилини щастя, живить надію. Мімі, отримавши дорогу річ, мала заспівати: «Ах, моя куф'єта, чепчик мій, що ти для мене купив...» Я в кишеню — нема чепчика, мене наче струмом ударило... Але якось ми виплуталися з Ірою Семененко. В Одеському оперному театрі був інший випадок: співаючи Едгара, я мав убити себе ножем, лезо якого ховається завдяки пружині. Лише в останню мить я зрозумів, що хтось цей ніж підмінив на цілком справжній і ним треба маніпулювати зовсім інакше.

В Амстердамі, виконуючи партію Надіра, я потрапив в іншу скрутну ситуацію. У другій дії мала виплисти з лілії Лейла — берегиня шукачів перлин, захисниця від злих духів і напастей, але трос обірвався, і вона не виплила, довелося Лейлу виводити.

До речі, за кордоном каверзи мають інший «присмак». У голландській опері я також співаю в «Лючії ді Ламмермур». Отже, порівняймо. У нас вистава традиційна, Едгар — представник XVII сторіччя, Шотландія, родина Равенсвудів, старовинний одяг, комірець, шпага... А в голландській постановці — наш час, Едгар — революціонер, такий собі Че Гевара, одягнений у військову форму, червоний берет... Тобто зовсім інший дух. У сцені весілля, коли виходить Лючія, я маю миттю ускочити на стіл з... гранатою.

Скільки не співаєш одну і ту ж партію, постійно щось шліфуєш, нестандартні ситуації тільки додають драматизму, після кажуть: «Ну ти й увійшов у роль!». Несподіванки мобілізують, «спокійних» вистав не буває. Мабуть, це і є складова творчості, що додає їй неповторності. Гадаю, імпровізації на сцені дозволяють судити, якого ти рангу співак. Ти переживаєш і усвідомлюєш образ, бо треба створити певну дійсність: аби люди повірили в твоє кохання, у твої наміри...
До речі, нині в усьому світі майже всі опери — осучаснені, традиційних постановок практично немає.

— І чого більше в цьому: плюсів чи мінусів?

— Такі версії, можливо, заслуговують на життя, але часто не передають повністю музичного задуму автора. Мода така.

— Що для Вас опера? У сердечному й філософському розумінні...

— Опера — це моє життя. Опера — найвищий жанр для співака, недаремно всі випускники-вокалісти консерваторій мріють про оперну сцену. На жаль, не всі її досягають (іноді через помилки педагогів), бо голос — це ще не все. Якщо ти не вмієш створити образ, задуманий оперним композитором, не терзай себе, візьмись до іншої справи, стань, наприклад, добрим концертним співаком.

Не всі витримують випробування оперою. На жаль, робота в нашому театрі так поставлена, що молоді чекають на партії роками. А їм треба частіше виходити на сцену, щоб зростати й відчувати публіку. Тоді з'являються нові Гнатюки, Мірошниченки, Руденки, Солов'яненки. А в нас стажистів тримають у «загоні». Дайте їм змогу показати себе протягом року, замість тих, хто не проявив себе, запросіть інших... Багато проблем. На жаль, репертуарний графік такий, що навіть знаних співаків іноді раз на місяць залучають. Правда, мене тішить, що на червень запланована постановка опери «Фауст» Гуно, яка, нарешті, щось зрушить і в сенсі ліричних партій. Для мого голосу — це справді подія, я завжди мріяв співати Фауста, ця партія для мене підходить, як кажуть, на всі сто. Саме тепер я готую її французькою мовою. Дуже хочеться, щоб у нашому репертуарі з'явилися геніальні опери Доніцетті — «Любовний напій» і «Дон Паскуале», «Шукачі перлин» Бізе, «Чарівна флейта» Моцарта. Колись ці опери — ліричні, ігрові, іскрометні — з великим успіхом ішли в нас, а тепер чомусь забуті.

Володимир Коскін


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті


17.04.2009, 16:19
Господа!Панове! Товарищи! Кто может/а киевлянам это проще/,помогите: !-увидеть И.Барко на TV.Просил об этом лично В.Гришко и Ю.Павленко(они были у нас),пообе- щали и не выполнили.Прикро!!! 2-найти почтовые или телефонные координаты И.Барко.Они нужны для участия в создании его сайта.UMKA.COM.UA мне два его диска продал, но это же капелька великого тенора! Эд

14.01.2008, 20:24
Був учорашнім вечором в опері. Чув спів п.Борка. (із опери Бізе, "Шукачі перлин"). Дуже сподобалось. Тепер шукаю записи. Хочу знайти, щоб слухати. Дуже дякую за такий гарний спів панові Боркові. Більше б таких голосів....


Є що сказати? Говори на форумі або додай коментар:


(за бажанням)
Введіть код:
This is a captcha-picture. It is used to prevent mass-access by robots. (see: www.captcha.net)   



Інші коментарі

... ›››
Oleg Pk | 23.09.2011, 19:36

Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти. ... ›››
Василь | 04.09.2011, 18:19

В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,... ›››
Наталі | 23.08.2011, 17:49

Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію... ›››
Подільський | 20.08.2011, 17:43

На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн. (у книгарнях дорожче) :))) До речі, сьогодні, 17-го серпня, о... ›››
Іванченко Ірина | 17.08.2011, 15:12

Інші публікації на цю тему

12.01.2014, 00:26 Богдан Жолдак: “Україна найбагатша на таланти і найбідніша на їхню реалізацію” Наш співрозмовник Богдан Жолдак -- прозаїк, драматург, кіносценарист,...
28.10.2013, 23:34 Євген Ковтонюк: «Заради шедеврів я скрізь суну носа» Наш гість Євген Ковтонюк цікавий багатьма гранями – як мандрівник,...
27.09.2013, 23:21 Анатолій Зборовський: «Я вивчаю портрет народу» Наш гість – Анатолій Зборовський, історик і краєзнавець, директор...
01.09.2013, 15:18 Володимир Базилевський: "Куди не кинь, підстеріга чужизна..." Поет, критик, есеїст, публіцист Володимир Базилевський розчинився у...
23.08.2013, 17:53 Південну Пальміру накрила “зелена хвиля” В таку спеку подібне книжкове стовпотворіння могло статися лише тут, в...
11.08.2013, 20:19 Микола Славинський про прямостояння під високими небесами України Наш гість – Микола Славинський, типовий український галерник в царині...
27.07.2013, 18:12 Віктор Грабоський: Вириваймося з мороку! Письменник Віктор Грабовський впродовж творчого життя поступово набував...
04.07.2013, 01:11 Володимир Бушняк: «Письменник є засобом націєтворення» Наш гість – письменник Володимир Бушняк. Донедавна голова Кримської...
24.06.2013, 00:18 Неллі Корнієнко: “Без культури держава впаде” Наш гість – доктор мистецтвознавства, академік Національної Академії...
15.06.2013, 01:40 Олексій Кононенко: “Книга не буває передчасною” Олексій Кононенко – поет, прозаїк, журналіст, автор відомих українських...
Більше

 
Завантаження...

Стрічки публікацій   Мобільна версія сайту: PDA/WAP
Наш інформер на вашому сайті
 

  Умови використання та цитування матеріалів сайту
  Авторські права
  Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
Hosting by hostBe.net