Термін «пасіонарність», що позначає очолюючий спонукальний мотив діяльності окремих індивідуумів або груп в їх прагненні до здійснення своїх ідеалів1, був введений в науковий ужиток видатним російським вченим Л. Н. Гумільовим. Такою ознакою (наявністю пасіонарності) можна відрізнити «осіб» від більшості населення. Пасіонарії виділяються від звичайних людей своїми здібностями подолання найбільш могутніх родових інстинктів, тобто здібності до самопожертвування в ім'я здійснення своєї ідеї, ідеалу2.
Не вдаючись до подробиць існування фаз в теорії пасіонарності, слід зазначити, що історія будь-якого етносу пов'язана з підвищенням/падінням пасіонарності. Таким чином наявність, або, навпаки, відсутність сил, готових узяти на себе відповідальність і стати «біля керма», в якому-небудь народі свідчить про існування/зникнення його з історичної мапи світу.
Носієм і акумулятором внутрішньої суперенергії народу є національна еліта – аристократія, каста кращих «синів вітчизни», що заслужили своїми подвигами, прагненнями; копіткою роботою, відкриттями і досягненнями; особистими жертвами в ім'я інтересів і потреб нації, це звання. У свою чергу це не означає, що після включення у «клуб панів» можна відійти убік і насолоджуватися лаврами минулих перемог. Національна еліта повинна з дня в день підтверджувати своє право на першість.
Родоначальник українського націоналізму Дмитро Донцов визначив наступні ознаки керівної касти: шляхетність – почуття гордості, непокірливості супроти чужих і супроти долі, відплата за зневагу, чесність, замкнутість, відраза до зла; мудрість – признання закону вищої моральної сили над собою, віра в Бога, признання вищості загального над партикулярним, любов вітчизни, слави, пошана предків; відвага – завзяття, героїчний войовничий дух3.
«Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти. Була та каста мудра, відважна й сильна морально, була й держава. Була вона слаба або відроджувалася, розкладалася й гинула, слабла й держава, хоч би й не була „чайкою при битій дорозі”»4,- так визначив головну причину трагічної історії України Д. Донцов.
Відсутність класичного типу національної еліти у українців констатував Степан Говерла, відзначаючи, що „...спадкової національної еліти – інтелігенції як її нащадків – котра піднесла б українську культуру на вищий, елітарний рівень вже в силу успадкованих нею традицій, в наслідок тривалого у поколіннях спілкування та досконалого знання світової культури як природних форм буття в ній державних діячів і дипломатів, учених і діячів культури, працівників економіки і торгівлі, чи принаймні функціонування спеціалізованих інститутів по всебічному вивченню народів і наявності всеохоплюючої перекладної літератури та широкого перенесення її надбань в царину нашої, взаємообміну та повноцінного знайомства інших народів з українською і в цій синтезі її справжнього розвитку, - такої інтелігенції в нас нема: вона або знищена окупантом, або асимільована ним”5.
Звідси витікає суперечливе і небезпечне твердження, згідно якому українська нація є «кораблем без капітана», що пливе у невідомому напрямі, «вершника без голови», що шукає можливість «возз'єднатися» в єдине ціле. Тому місце еліти займали люди, які себе не асоціювали з такою, або представники нижчих класів, станів, що відчували у собі внутрішній порив. Підсумком стала відсутність належного впливу на свідомість народу.
Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґассет відзначав, що нація – динамічне, а не статичне утворення6, організоване вибраною меншиною7. Отже, суспільство без аристократії, без вибраної меншини абсолютно неможливо8.
В результаті особливого, важкого історичного шляху українська еліта (або ті, хто за визначенням мусив зайняти її місце) опинилася розколена на два «табори», кожен з яких вів боротьбу із змінним успіхом. Зводячи, за словами Олега Ольжича «…всю історію України до боротьби двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємнім самопожиранні та несе розбиття і розлад. А вслід з цим завжди йшло панування чужинців над Україною»9.
Роздвоєність еліти і її взаємна ворожнеча передавалися з покоління в покоління. «Зав'язуючи» для нащадків «гордіїв вузол», наявність якого негативно вплинула і впливає до сьогоднішнього дня на все українське суспільство. Оскільки, «чим довше людський гурт проводить своє життя на одних і тих самих основах, у тих самих умовинах, з тими самими щоденними турботами, тим міцніше в його психіці закореніються, усталюються і розвиваються певні постійні психічні риси, які стають постійними, незмінними характеристичними рисами цих людей і одночасно визначають ролю такої групи в людської історії, дають напрям її постійної діяльності, а з цього випливає можливість передбачати, хоч, звичайно, тільки в загальних рисах, і напрям та характер діяльності цієї групи в майбутньому.
Ці характеристичні риси психіки певних людських груп є константами, себто постійними силами історії, які дають напрям цілому її ходу»10.
Врешті українці виявилися впродовж своєї історії в'язнями. Наша залежність або рабське становище збереглося до сьогоднішнього дня. Тільки змінилася його форма. Якщо раніше це були фізичні кайдани – боротьба за свою незалежну державу, а потім втрата завойованих позицій, і знову полон. Тепер – це полон духовний. Степан Бандера писав: «Більшовизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не в силі здавити самого прагнення до волі. Воно притаманне кожній людині та народові, завжди живе і спонукає до змагання, бо свобідна воля – це дар, даний Богом»11. Тобто добувши свобідну волю українці зупинилися на досягнутому, втративши те саме «прагнення».
Чи настільки ми вичерпали у собі внутрішню енергію, спонукальний мотив, сили, що перетворюємо Україну в «розмінну монету», шукаємо собі нових, або запрошуємо старих господарів в свою хату? Сучасна еліта розділена між собою в бажанні однієї частини прилучитися до «Євразійського союзу», а іншої встрибнути в «євроатлантичний потяг». Для першої і другої сторони характерне, - зважаючи на свою короткозорість і обмеженість, а можливо, меркантильність – бажання зробити Україну чиєюсь частиною, «новою Малоросією» або «новим рейхкоміссаріатом „Україна”». Мі свідки своєрідного аукціону, на якому «заморським купцям» пропонується за вигідною ціною і прийнятними умовами купити «нещасну Україну» з її народом, який так і не навчився бути господарем на власній землі.
При цьому відсутня єдина і монолітна сила, що відстоює свій «український» цивілізаційний шлях, в якому Україна була б рівним партнером як західних, так і східних сусідів. Нарешті варто зрозуміти, що необхідно відстоювати, перш за все, інтереси своєї батьківщини, а не розмінювати її на сировинні преференції і щедрі гранти.
Ні ЄЕП, ні НАТО, ні ЄС і ні що інше не стане панацеєю від хвороб і проблем. Тільки національна еліта, рухома пасіонарним сплеском «висмикне» Україну з духовних рабських заков, об'єднає націю в єдине ціле, збереже нашу традицію, самобутність, особливість у світі, що інтегрується. Бо згідно закону теорії пасіонарності, залучення етносу до чужих цінностей (нехай навіть «загальноприйнятих, загальнолюдських»), або входження в чужий суперетнос завжди припускає відмову від своєї власної етнічної домінанти і заміну її на пануючу систему цінностей нового суперетносу. Це у свою чергу може привести до ліквідації українського етносу і України як держави.
1 Словарь философских терминов / Научная редакция профессора В. Г. Кузнецова. – М.: ИНФРА-М, 2005. – С. 406
2 Там само.
3 Дмитро Донцов. Дух нашої давнини. – Дрогобич: Видавництво „Відродження”, 1991. – С. 38.
4 Там же. С. 16.
5 Говерла С. Грані культури. – Лондон: Українська видавнича спілка, 1984. – С. 51
6 Ортега-и-Гассет Х. Бесхребетная Испания. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак», 2003. – С. 45.
7 Там же. С. 65.
8 Там же. С. 77.
9 Ольжич О. Цитаделя Духа. – Острава: Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі,відділ української літератури в Пряшеві, Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991. – С. 180.
10 Проф. д-р Щербаківський В. Український етнічний тип. // Визвольний шлях. – 1961. – VI (червень). – С. 555.
11 Бандера С. З невичерпного джерела. – Дрогобич: Видавнича фірма „Відродження”, 1998. – С. 13
Микола Малуха, Голова Управи Спілки української молоді Мурмана
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
