Вважається, що сепаратистські настрої здебільшого поширені в окремих регіонах сходу і півдня України. Проте, виглядає, що “гідра сепаратизму” запустила свої метастази майже по-всьому периметру українського кордону, а тому питання територіальної цілісності країни залишається актуальним.
Цього разу тривогою повіяло із заходу. На вимогу депутата обласної ради від партії “Наша Україна” Євгена Жупана Закарпатська обласна рада ухвалила рішення визнати національність “русин” на території області й внести її до переліку національностей регіону. Характерно, що за таке рішення проголосував 71 депутат облради, лише двоє були “проти” та двоє “утримались”. Іншими словами, закарпатський політикум, фактично у “єдиному пориві” пішов на поступки маргінальним громадським організаціям регіону, які називають себе “русинами”, і довший час виступають чинником політичної дестабілізації у Закарпатській області.
Щоб сповна усвідомити загрозу національним інтересам України, що може виникнути у результаті згаданого рішення облради подамо коротку довідку про “русинів” та їх політичні амбіції.
Так от, термін “русини”, або ж “русинство” має угорське коріння, і вперше був вжитий мадярськими окупантами з метою вбити клин між українцями Закарпаття та галичанами, які разом виступали за державну незалежність української нації. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини не змінило ситуації. Уряд Чехословаччини усіляко сприяв “русинам”, які на той час вже чітко окреслили свої політичні симпатії, зокрема не приховували проросійської орієнтації. Сама ж Російська імперія, незважаючи на малочисельність і невпливовість “русинів”, постійно надавала їм політичну та фінансову підтримку, стимулювала їх діяльність у напрямку поглиблення протиріч між закарпатцями та рештою українців.
Серйозного удару “русинству” як “п’ятій колоні” було завдано у березні 1939 року, коли внаслідок народного волевиявлення постала Карпатська Україна як держава українського народу, керівництво якої одразу ж заявило про намір відродити соборну Українську державу із столицею в Києві.
Вдруге “русинство” потерпіло серйозну поразку під час референдуму у грудні 1992 року, коли майже абсолютна більшість населення Закарпаття проголосувала за державну незалежність України.
Здавалося, що за таких обставин в Україні більше немає підстав для існування так званого політичного “русинства”. Однак виявилося, що така думка є помилковою, або ж, принаймні, передчасною.
“Русинство” як громадський і політичний рух, спрямований на дезінтеграцію української нації на Закарпатті дістав “друге” дихання саме в незалежній Україні. Цікаво, що не маючи серйозної підтримки серед населення Закарпатської області, його лідери зробили ставку на підтримку ззовні. Так, основними ініціаторами і натхненниками новітнього “русинства” виступили американські організації, у яких об’єдналися “русини”, що свого часу емігрували з України. Їх діяльність одразу ж дістала схвальну оцінку з боку реваншистських сил Угорщини і Чехословаччини, які й сьогодні мріють відірвати Закарпаття від України, щоб у такий спосіб “приростити” території своїх держав. Особливу наполегливість у цьому напрямку проявляють окремі політичні кола сучасної Словаччини, які взяли курс на ліквідацію української національної меншини у своїй державі шляхом її переорієнтації на політичне “русинство”.
Цікаво, що натхненниками сучасного “русинства” на Закарпатті виступила Комуністична партія, лідери якої здебільшого й контролюють більшість русинських організацій краю, спрямовуючи їхню діяльність у русло проросійської орієнтації. Не випадково, що саме “русини” вимагають запровадити на Закарпатті регіональну символіку у формі “триколора”.
Ви запитаєте, якими, на їх думку, мають бути барви так званого закарпатського прапора? Відповідь прогнозована: біло-синьо-червоного, або ж такого як у Російській федерації. Впадає в око, що сучасні “русини” “зациклилися” на проведенні різних “наукових” конференцій, які мали б закласти наукову базу під існування такого феномену як політичне “русинство”. Це ще одне свідчення їх маргінальності і неповноцінності, оскільки будь-яких наукових підстав для легімітизації цього явища просто не існує. Ще у 1996 році головний ідеолог сучасних русинів Магочі в інтерв’ю газеті “Новини Закарпаття” заявив: “Є й такі, що кажуть: “Ми — русини, окремий народ”. Кому це шкодить? Чому б не надати їм такі ж права, які мають в Україні поляки, росіяни, татари?”. На це журналіст газети зазначив, що ніколи не було “русинської” мови. Була “руська”, тобто українська. На це Магочі відповів: “Не було, а тепер є, бо є люди, які хочуть саме так називати свою мову”.
Ось і вся “наукова база” сучасних русинів. З цього приводу доктор історичних наук, професор Ужгородського університету, фахівець з етнічних питань, автор відомого в Україні підручника “Етнологія” в інтерв’ю “Дзеркалу тижня” зазначив: “Не має потреби дискутувати з такими “науковими” доказами. Щоб читач пересвідчився в їхній бсурдності, наведу добре відомий етнологам факт. В умовах початку розпаду Югославії було проведено перепис. При цьому, протестуючи проти етнічного розбрату, близько 15 тисяч громадян під впливом агітації інтелігенції записали себе марсіянами. Користуючись “доказами” Магочі, чому б їхню мову не визнати за “марсіанську”, а батьківщину — за планету Марс?
Іншими словами, депутати Закарпатської обласної ради не мали політичних, юридичних, наукових чи будь-яких інших підстав виокремлювати “русинів” в якусь національну меншину, оскільки це лише підігріває сепаратистським настроям в краю, стимулює антиукраїнську діяльність окремих політичних сил у суміжних країнах, врешті дестабілізує ситуацію в самій Україні.
Очевидно, що рішення депутатів Закарпатської області викличе спротив з боку українських організацій. Вже сьогодні студенти Ужгородського Національного університету категорично виступають проти “окремих сепаратистських сил прийняти за основу прапора Закарпатської області російський “триколор”, і якщо таке рішення облрадою буде прийняте, - наголошується у відповідній заяві, - вони обіцяють оголосити голодування. Не виключено, що акції протесту, якщо такі будуть на Закарпатті, підтримають націоналістичні сили Галичини, які ще з часів Карпатської України, мають великий досвід у допомозі своїм братам із Срібної Землі. Нагадаємо, що тоді тисячі галичан, в основному членів ОУН, відправлялися на Закарпаття, щоб дати збройну відсіч мадярським окупантам.
Існує ще один аспект проблеми. Рішення Закарпатської облради може стимулювати сепаратизм в інших регіонах України. Перші сигнали вже надходять з Буковини. У Чернівцях Блок національних сил, який об’єднав націоналістичні та націонал-демократичні сили області, виступив із заявою з приводу визнання Апеляційною судовою палатою Румунії “законною” окупації Північної Буковини та Бессарабії румунськими військами в 1941 році. При цьому треба нагадати, що окупація королівською Румунією заселених українцями територій Північної Буковини та Хотинського повіту Бессарабії в листопаді 1918 року відбулася всупереч всім нормам міжнародного права та з порушенням права української нації на самовизначення. Українська держава ніколи не визнавала румунської окупації українських частин Буковини та Бессарабії, про що свідчать численні протести як органів української державної влади, так і рішення всенародних віч.
Сучасний кордон України з Румунією встановлено згідно з мирним договором з Румунією, підписаному в Парижі 10 лютого 1947 року. Непорушність кордону між Україною та Румунією визнана обома країнами в базовому Договорі про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією 1997 року.
А тому є всі підстави вважати, що згадане рішення Апеляційної палати Румунії є спробою легалізації територіальних претензій Румунії до України та може бути використане місцевими прорумунськими силами для нагнітання сепаратизму на території Буковини. Хто покінчить із “гідрою сепаратизму”? Сьогодні це риторичне запитання, оскільки обов’язком влади є забезпечення територіальної цілісності України. Але бездіяльність влади неминуче призведе до того, що відповідь на це “риторичне” питання даватимуть самі українці, адже в Конституції держави записано: “Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов’язком громадян України”. І тоді вже не матиме жодного значення “ціна” питання. Головне – виконати свій конституційний обов’язок.
Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
