Не уявляю дитинство без цирку. Юрій Нікулін сказав: «Цирк не любити — все одно, що дітей не любити». Тому без дорослих глядачів цирк не уявляю.
Цирк — не просто клоуни, гімнасти, еквілібристи, звірі... Це — сміх, гумор, жарти, які допомагають (доведено авторитетними вченими) долати тяготи життя. Людина, що посміхається, сміється, регоче (навіть — до упаду), сама того не підозрюючи, знешкоджує небезпечні мікроби.
В одній американській лікарні в палати до дітей майже щоденно почали приходити клоуни, ексцентрики, веселі фокусники, оповідачі смішних історій. Коли порівняли результати з іншою лікарнею, то всіх вразив той факт, що там, де застосовували сміхотерапію, діти виписувалися в середньому на 10-12 днів раніше!
Отже, коли здоров'я похитнулося, не спішіть в аптеку, завітайте краще в цирк.
І посміхайтеся на здоров'я, як це робить наш сьогоднішній гість — заслужений працівник культури України, президент «Циркової спілки Кобзова» Микола Миколайович Кобзов.
— Що таке цирк Кобзова? З чого він розпочався?
— Це структура, до якої нині належить вісім самостійних цирків. Як все починалося? Був артист цирку — Микола Кобзов, котрий опанував чимало циркових спеціальностей — акробата, дресирувальника, клоуна... Потім я став головним адміністратором у Дирекції пересувних циркових колективів України. Освоюючи ази організаторської роботи, я скоро побачив, як важко розвиватися в рамках державної організації. Я був молодий, сповнений енергії, хотів творити, пропонував нові ідеї, а мене осаджували: Миколо, не сунь носа не у свою справу... Коли ініціатива стала каратися на кожному кроці, я подав заяву — і мене звільнили впродовж п'яти хвилин, хоча протягом трьох років я приносив у касу тільки «плюси».
Але організаторський запал уже клекотів у мені. Я організував своє шапіто, для чого позичив у колег і друзів купу грошей. Наприкінці квітня 2000 року цирк під назвою «Арена Тріумф» почав виступати. Справа пішла так успішно, що я не лише віддав борги, а й прикупив техніку. Навколо «Арени Тріумфу» почала розростатися інфраструктура. До мене з усіх боків стали проситися на роботу колеги, я приймав — і швидко з'ясувалося, що мій цирк таку кількість артистів «не витримує». І тоді я організував ще один цирк. Але й цього виявилося замало. Наплив професійних яскравих артистів був просто шалений.
У нашій Вітчизні багато наривів-парадоксів, наприклад, у стаціонарних державних цирках переважно працювали російські артисти, а українцям в Україні нікуди було сунутися. От ми й стали «віддушиною». Циркове мистецтво виявилося неймовірно затребуваним, ми їздили там, де порозвалювалися будинки культури, й приїзд шапіто ставав подією сезону — до нас усе місто йшло. Тому ми створили третій цирк, потім четвертий... Недавно з'явився восьмий.
— А де ж ви гроші брали на розвиток?
— Ви думаєте, в банках? Зовсім ні. Там над нами сміялися, мовляв, що це за бізнес — цирк! Оскільки членів колективу ставало усе більше, то збільшилася й можливість позичати: в одного тисячу доларів, в іншого — п'ятсот, у третього — вісімсот...
У процесі росту ми створили експериментальний цирк: з оригінальним зовнішнім дизайном, потужною технічною начинкою й, головне, із чудовим шоу за участі феноменальних артистів. Купили світло, звук, лазерну установку, кожен номер перетворили на сюжетний міні-спектакль. Публіка була просто в шоці, люди виходили й знову займали чергу за квитками. Це був прорив, тому що всі звикли до цирку-стандарту, а тут з перших кроків виникала феєрична краса. Господарі інших цирків стверджували, що світло й звук не головне, головне — трюки. А я вважаю, що у блискучого змісту має бути блискуча упаковка-форма. Ми були першими, хто взявся за це, і є поки що єдиними, хто цей рівень не тільки підняв, а й далі нарощує.
— Саме цим ви відрізняєтеся від інших цирків?
— Так. Якістю шоу й культурою обслуговування. Ледь ви переступаєте поріг цирку, вам не просто кажуть: «Здрастуйте», «Приємного відпочинку», делікатно проводжають на місце й чемно відповідають на всі запитання, ви занурюєтеся в атмосферу високопрофесійного дійства, вбраного в чудо-костюми, у світло, звук і режисуру.
На жаль, конкуренти нерідко відбивають людям бажання відвідувати цирк. Пиячать на гастролях, особливо грішать цим клоуни, які поводяться іноді просто брутально. Репутацію цирку опускають нижче плінтуса. Нерідко, коли після таких «варягів» ми приїжджаємо в якесь місто, нам кажуть: «Ви цирк Кобзова? Ну то й що? До вас був цирк «Зоряний». Вони таке витворяли!» Але, слава Богові, чим далі, тим більше нас відрізняють. Свого часу ми спеціально зареєстрували торгову марку «Кобзов». Мені подобалося слово «Кураж», але виявилося, що цю назву вже запатентувало якесь казино. Колеги наполягли: «Назвемося цирком Кобзова. Звучне ім'я». Я заколивався: мовляв, нескромно... А мені: «Ти подивися на західні цирки. Вони називаються іменами людей, які їх створили». Я погодився.
Для того, щоб колективи розвивалися, ми нещодавно запустили механізм внутрішньої конкуренції (якщо немає зовнішньої). Усі наші цирки включилися в змагання перевершити один одного.
Я пишаюся тим, що нині в будь-якому місті на запитання: «Який ви знаєте цирк в Україні?» відповідають: «Цирк Кобзова». До речі, ми — перші, хто почав працювати взимку, влаштовуючи в шапіто справжній курорт. Зробили це по науці, за допомогою чотирьох екологічно чистих італійських обігрівачів. Наші конкуренти кинулися наслідувати, роздобувши у військових частинах обігрівачі для ангарів. Результат? Або труять людей чадним газом, або просто морозять. Знову дискредитація. Цирк Кобзова не може дозволити собі погано обходитися із глядачем, у нас є ім'я, котре ми маємо захищати. Але як?
— Має, мабуть, держава втрутитися. Борються ж із виробниками отруйної горілки...
— Певно, погано борються.
— Скільки нині людей працює в цирках Кобзова?
— Сукупно майже чотириста. Цирки гастролюють, але не перетинаються. Ось чому виникла ідея влаштувати фестиваль циркового мистецтва. Причому, міжнародний. Хочу акцентувати увагу на такому парадоксі. В Україні є циркова школа, є циркові зірки, і в той же час ніби немає українського цирку. Навіть музею цирку! І музей, і фестиваль ми хочемо створити. А поки в Україні є «Укрдержцирк», де б'ються за крісла.
Чому виникає відчуття, що українського цирку начебто немає? Проілюструю на прикладі сусідів — «Росцирку». Представник держави везе артистів на престижний конкурс у Монте-Карло, який курирує особисто принц Альбер. Якщо артисти виборюють нагороди, вони стають надбанням країни, про це всі дізнаються. А чому в нас немає такого? Ну поїхав я на міжнародний конкурс, здобув нагороду, повернувся додому, поставив статуетку в кабінеті — приємно. Але мені було б набагато приємніше, якби на призі було написано: «Укрцирк», Микола Кобзов», і цей приз стояв на видноті в музеї. Навіщо він особисто мені? Я хочу, щоб славу України всі бачили. Будь-якому артистові що потрібно? Визнання, слава, але не тільки для себе, а для країни — щоб була історія.
— Я так розумію: фестиваль виведе Україну на світову арену й стимулюватиме розвиток українського цирку.
— Так. Він покаже, що в нас є український цирк. У тому числі, приватний. До речі, у Франції й Німеччині немає державного цирку, але є дивовижні фестивалі й унікальні цирки. Німецький «Ранкалі», наприклад, єдиний цирк у світі, що виступав у Москві на Красній площі. Президент Буш був у цьому цирку. Брати Клички — його завсідники.
На Заході приватним циркам обов'язково допомагає держава — у разі якихось форс-мажорів. А в нас опікуються тільки державним цирком, який чомусь здувається, як проколотий м'яч. А приватний цирк без копійки дотацій, навпаки, піднімається, як гарне тісто з ізюмом. Чиновники це бачать і починають тиснути: податками й заборонами. Я не розумію — навіщо? Ми ж не нафту качаємо й не горілку виготовляємо, ми творимо радість й оптимізм нації.
— І в цій справі не може бути монополії.
— Звісно! А в нас є офіційна відмова Волинської області, відповідно до якої заборонено «чужинцям» тішити народ з причини заїзду державного цирку. І взагалі, є дуже цікавий лист Міністерства культури і туризму, де написано, що треба віддавати пріоритет державному цирку. Тобто там не написано, що треба віддавати перевагу кращому цирку. От відділи культури і створюють на місцях перепони й рогатки. Іноді трапляються просто сумні казуси. В одному з міст, коли артист цирку виконував номер на вільній драбині — балансував на триметровій висоті й жонглював булавами, раптом зникло світло. У залі запанувала тривожна тиша: всі зрозуміли, що з такої висоти плигнути в повній темряві — фактично розбитися. Чутно було тільки, як артист драбиною «переступає». Минула хвилина, третя, п'ята... Нарешті, світло ввімкнули: артист балансує... Публіка з полегшенням і захватом вибухнула овацією. Але виникає питання: чому відключили світло? Адже відповідні служби були сповіщені, що виступає цирк. Через такі «накладки» іноді життя висить буквально на волосині: уявімо, наприклад, повітряних гімнастів, які ловлять один одного... Добре, про артистів не думаєте, але ж у залі сидить тисяча людей. Що ви робите?
От і маємо податки, крутійство чиновників і безвідповідальність на місцях. Не від гарного життя чотири наших цирки нині працюють у Росії (що доводить, до речі, їхній високий рівень).
Дуже сподіваюся, що фестиваль циркового мистецтва не тільки виявить все краще, а й прибере негативи.
А поки створена нами Всеукраїнська громадська організація «Циркова спілка Кобзова» відстоює права незалежних цирків. Наше кредо: якщо не допомагаєте, то хоча б не заважайте.
— Нова влада якось реагує на ваші заклики?
— Попередній владі ми тільки-но почали пояснювати, тепер те саме пояснюємо нинішній. Домагаємося участі в урядових концертах. Адже на жодному солідному мистецькому заході немає циркових номерів! У Європі за циркові шедеври платять величезні гроші, а в нас навіть безплатно випустити на сцену не хочуть, ніби цирку в Україні взагалі немає! Хоча ми посідаємо перші місця в Монте-Карло, Парижі, Мюнхені, Барселоні, Римі... Суцільні парадокси.
Або День Києва... Скільки вже я телефонував чиновникам, просив: поставте цирковий номер у святкову програму. А у відповідь — обіцянки, схожі на відмови.
Але ми не сумуємо. Розвиваємося, удосконалюємося й займаємося доброчинністю. За час роботи наших цирків 180 тисяч дітей відвідали благодійні вистави. Цього року на честь Дня захисту дітей ми провели масштабну акцію: двадцять тисяч малюків України безкоштовно подивилися наші програми.
— Кажуть, цирк — справа сімейна...
— Така вже традиція. Ми теж розвели суцільну сімейність. Мій рідний батько Микола Іванович Кобзов — директор одного з цирків. Рідна сестра Тетяна Кобзова — дресирувальниця екзотичних тварин (удави, крокодили, ігуани, черепахи), вона ж — художній керівник цирку; її чоловік Володимир — дресирувальник ведмедів. Рідний дядько Олександр Кобзов — мій безпосередній заступник. По лінії шурина Володі брат Євген — жонглер гирями й шапітмейстер (ставить і розбирає цирк), брат Андрій зі своєю дружиною спеціалізується на велотрюках і трюках з котушками, він же — шапітмейстер. Усі вони працюють під прізвищем Кобзов. У мене дві дочки: семирічна Настя займається художньою гімнастикою у школі Дерюгіних, дванадцятирічна Таня відвідує театральну студію.
— А на арені виступають?
— Я не форсую події. Спочатку треба стати артистом зсередини, захворіти на цирк. Скажіть мені: «Кобзов, треба стрибнути подвійне сальто з місця». Я буду репетирувати день і ніч, але за півроку покажу подвійне сальто... Я згадую себе десятилітнім: я жонглював, робив акробатичні трюки, мене не треба було просити, змушувати, скажіть — я буду робити. Тільки покажіть як. Якщо в дитини є до цього потяг, вона більше ні про що інше не думатиме. Позбав цього — психіка буде не в порядку. Таких дітей батьки возять із собою, і вони стають артистами.
— А як же школа?
— Школою стає цирк, вони вчаться в дорозі.
— Ви назвали екзотичних тварин. А які ще звірі беруть участь у виставах?
— У різних програмах зайняті верблюди, коти, голуби, мавпи, кінь, величезні собаки-вовкодави — московські сторожові, африканські рисі-сервали, ведмеді, є навіть дресировані павуки й скорпіони... Але! Я мрію про той час, коли ми виступатимемо без тварин. Це буде гуманно. Проблема в тому, що наш глядач поки до цього не зовсім готовий, він не уявляє, як цирк може бути цікавим без тварин. Хоча на Заході таких цирків більшість і на виставах — аншлаги.
Ще один стереотип. Чомусь вважається, що цирк — видовище тільки для дітей. Я переконаний: циркове мистецтво настільки універсальне, що йому підвладні всі вікові групи. Хоча б тому, що ти дивишся на артиста й думаєш: «Це неможливо. Як він це робить?». Дітям мало цікаві поп-зірки. А дорослим — лялькові театри. Зате цирк цікавий і дітям, і дорослим.
— А які непередбачені «хохми» у цирку трапляються?
— Їх море! Запам'яталась, наприклад, така. Дресирувальник ведмедів вів кошлатих артистів з автобуса, де вони мешкають, на арену. Мимо проїжджала машина — і в неї вибухнуло колесо. Один з ведмедів так злякався, що вивернувся з нашийника й — тікати. Дресирувальник прив'язав другого ведмедя, повідомив ведучого про проблему і — навздогін. Розгублений ведучий вибачився перед публікою, що номер зривається, бо ведмедик подався в перегони. Частина ентузіастів із залу піднялася й теж кинулася в лави. Уявляєте, цю унікальну картину: біжить переляканий ведмідь, за ним — дресирувальник, і з відривом метрів у п'ятдесят поспішає величенька юрба. Була б тоді відеокамера, ми точно виграли б премію на якомусь телеконкурсі. Клишоногий нарешті наткнувся на паркан із сітки-рабіци, яка його і звалила. Дресирувальник благополучно привів звіра назад і все мирно скінчилося. Тепер ми цих кошлатиків водимо на таких повідках, з яких вони вже ніколи не висмикнуться.
— А чи не спадало Вам іноді на думку перекваліфікуватися?
— Ця підла думка ніколи не виникала. Хоча праця циркачів дуже важка і не грошовита. Є, звичайно, «доброзичливці», котрі вважають: «Якщо він цим займається — значить, «бабки» гребе лопатою...» Вони не розуміють: я це роблю тому, що це моє діло, цирк — це я. Знаєте, коли людина заради справи готова вмерти, то це вже її діло. А коли вона щось робить тільки заради вигоди — це не її справа, вона просто заробляє гроші. Навіть якщо цирк не даватиме прибутку, я однаково буду ним займатися. Це моє клеймо, хрест, і я буду його нести стільки, скільки знадобиться, доки зможу.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
