На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Квiтень 2007 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 
Архів публікацій

 

411x640 | Переглядів: 407
Друкарський станок



[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


 
 
 
 .. » Русинська пастка, або Кому вигідна «нова національність», проголошена Закарпатською обласною радою
Держава, Політика, Суспільство (1355)   Історія, Філософія, Релігія (467)
Національна ідея, Мова, Народне (803)   Людина, Особистість (379)
Культура, Мистецтво (738)   Наука, Oсвіта (89)
Наші за кордоном (96)   Економіка, Бізнес (64)
Екологія, Здоров'я (111)   Техніка, Технології (35)


Русинська пастка, або Кому вигідна «нова національність», проголошена Закарпатською обласною радою


Автор: Ярослава МУЗИЧЕНКО
Джерело: Україна Молода
Коментарі (1)


Триколор над Карпатами

7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада визнала давню назву всіх українців — русини — «національною меншиною». А саме: прийняла рішення про внесення в перелік національностей області національності «русини». Своїм прапором нова національність обрала триколор: синя, біла і червона смуги. Як у Росії. Тепер такий же прапор можуть затвердити як обласний.

«Закарпаття найпершим прийняло свій обласний герб, але найостаннішим затверджує прапор, — розповідає професор Ужгородського університету, доктор історичних наук Сергій Федака, який входить до складу комісії облради з розгляду геральдичних проектів. — Переважна більшість поданих проектів прапорів створені на основі державного синьо-жовтого, з різними доповненнями, що передають специфіку області. Русинські організації подали свій варіант — синьо-біло-червоний. З 35 проектів комісія відібрала 13, з яких 2 — з триколором».

Ініціатором ухвали про русинів як окрему національність став депутат обласної ради Євген Жупан, за фахом дитячий лікар, а в громадському житті — голова Народної ради русинів Закарпаття. За таке рішення проголосували 71 депутат з 79 присутніх на сесії. Щоправда, журналістам з ложі преси було видно, що в залі присутні заледве 60 депутатів. Де взявся отой десяток з гаком голосiв — загадка.

Восени 2006 року облрада вже зверталася до Верховної Ради із клопотанням визнати русинів на загальнодержавному рівні як окрему національність. Але тоді нардепи на таке не погодилися.

Закарпаття багатоетнічне й полікультурне — такий стереотип втовкмачують Україні й світу говіркі політикани. Тут, мовляв, і угорці, і словаки, цигани, євреї. Утім це не означає, що регіон — поліетнічний, адже майже 80 відсотків закарпатців — українці (поліетнічним регіон стає, коли титульної нації в ньому проживає менше, ніж 75 відсотків). Найменш численна громада Закарпаття — це русини. За останнім переписом 2001 року їх налічується менше відсотка від мешканців області. За рішенням обласної Ради 1992 року, кожен закарпатець має право вільно визначитися, українець він чи русин. На початку 1990-х років київські науковці Олександр Нельга і Валентина Борисенко за дорученням уряду проводили соціологічне опитування на Закарпатті і зафіксували 40 русинів. У 1993 році русинів було 55, а в 1994-му — 96.

Заввідділом Інституту археографії та джерелознавства НАНУ, автор десятка монографій про народонаселення Всеволод Наулко нагадує, що будь-яка етнічна спільнота визначається за притаманними їй спільними рисами. «Закарпатці живуть в ареалі, який є продовженням основного етнічного масиву розселення українського народу, — каже доктор Наулко. — Мова— західний діалект української, деякі наші діалекти ще більше відрізняються від літературної, ніж «мова русинів». За культурою закарпатці належать до карпатського типу українського етносу. Четверту ознаку, самосвідомість, показав перепис: менше одного відсотка закарпатців зарахували себе до русинів».

Науковці систематично надають українській владі обгрунтовану інформацію стосовно етнічних груп і національних меншин. Реальність така: русини — це давній етнонім усього населення теренів України з часів Київської Русі. Майже до кінця ХІХ ст. закордонні автори усіх українців називали русинами, рутенами або руснаками. Польща і Чехо-Словаччина, що окуповували українські землі, корінному населенню дозволяли називатися «русинами» і забороняли слово «українці», аби втримати «свою» частину народу від об'єднання з рештою. «Поступово народ набував іншого статусу, іншого рівня самоусвідомлення, нація консолідувалася. Це органічний процес, притаманний усім європейським народам, — розповідає директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ, академік Ганна Скрипник. — На Наддніпрянщині назва «українці» утверджується в середині ХIХ століття. Проте в краях, які були дистанційовані в державному, політичному планах від решти української спільноти, законсервувався давній етнонім часів києворуської доби. На Галичині й Буковині етнонім «русини» зберігався до ХIХ століття, на Закарпатті — до середини ХХ століття».

«Русь чотириєдина»

У радянські часи етнологи з Москви охоче вивчали модель культури Закарпаття, так само як інших прикордонних теренів — Полісся, Криму. Утім, поки тримався СРСР, співробітники московського Інституту етнології і антропології РАН стверджували, що закарпатці — це частина українського народу, бо модель культури — матеріальної, духовної, соціонормативної — у них така ж, як у решти українців. По проголошенню незалежності кілька десятків русинів звернулися за підтримкою до вищезгаданого Інституту Російської Академії наук (а ми знаємо, у яких випадках «трудящі» зверталися по допомогу до Москви), і його співробітники наділили групу статусом «четвертого східнослов'янського народу». Отже, Русь стала «чотириєдіная».

В енциклопедії «Народы России» (1999) за редакцією директора московського Інституту етнології і антропології Валерія Тішкова сказано, що русини — це етнічна група росіян, розшифровується як «сыновья Руси». У переписі 2002 року, де росіянам пропонувалося назвати свою, одну з 16, етнічну групу — помори, мещера, весь, череміси, були виділені й підгрупи українців (буковинці, верховинці, гуцули). І чомусь окремо зазначено етнос «русини» (бойки, карпатороси, лемки). Цього «етносу» у чималенькій Росії відшукалося аж 97 осіб.

«Русинський рух, або ж політичне русинство виходить на поверхню з розгортанням процесу українського державотворення на зламі 1980-90-х років, як альтернатива для громадськості, — свідчить професор Ужгородського університету Сергій Федака. — Від самого початку він розвивався під автономістськими, часом сепаратистськими гаслами: ми, мовляв, не українці і не маємо з ними нічого спільного».

Заступник директора Інституту національних відносин і політології НАН України Май Панчук дослідив, що в усіх країнах, де проживають українці-русини, цей рух виник немов з помаху «чарівної палички» в один рік: Товариство підкарпатських русинів у Закарпатті (лютий 1990 p.), Русинська Оброда у Меджилабірцях, Чехословаччина (березень 1990 р.), Стоваришення лемків у Легниці, Польща (квітень 1990 p.), Об'єднання приятелів Прикарпатської Русі у Празі (жовтень 1990 р.). Щоправда, Русинська організація Угорщини в Будапешті з'явилася у березні 1991-го. Тоді ж відбувся і Перший світовий конгрес русинів. У 1993 році кілька десятків русинів створили «Временноє правительство Подкарпатской Русі» і започаткували газету «Подкарпатська Русь». «Почався балаган, гучна й агресивна пропаганда, — згадує Сергій Федака. — Активісти русинства переконували людей, що тільки-но буде визнано русинську націю, як настане земний рай і русинів фінансуватимуть і з тої, і з другої, і з третьої столиці».

«За певних сприятливих обставин із тих, хто називається закарпатськими українцями, може витворитися окрема, четверта східнослов'янська нація — русини», — стверджує ідеолог русинства, американець Павло Магочій (Пол Магочі), син українки й угорця. У 1978 році він заснував Карпаторуський дослідницький центр у США. Його праця «Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948)» вийшла друком українською в Ужгороді у 1994 році. Магочій розробив програму «захисту русинів у майбутньому», що має реалізовуватися, зокрема, через «поглиблення розколу в українських товариствах у сусідніх країнах» і «утворення автономної республіки Підкарпатська Русь». «На певні роздуми наштовхує те, що прізвище Магочі засвітилося у списку агентів чехословацької служби безпеки. Певні підозри викликають і візити його на Закарпаття у комуністичні часи та виступи на партійних активах у супроводі працівників КГБ», — пише професор Май Панчук. Врешті, зусиллями «спонсорів» і пропагандистів у 2001 році до русинів зарахували себе вже 10 тисяч закарпатців.

Шифри до «дєла»

У 1992 році перед Україною постала подібна зароза, були широко розповсюджені сепаратистські рухи у п'яти регіонах України — Закарпаття, Буковина, Одещина, Крим, Донбас. Як розповідає полковник СБУ у відставці Віктор Бурлаков, який з 1992 по 1996 рік очолював управління з захисту національної державності і боротьби з тероризмом, служба дослідила, що населенню Закарпаття такі настрої не притаманні. До 1996 року всі ці інспіровані з-за кордону рухи були припинені. Колишній есбіст пояснив, що закордонні центри інспірують в Україні тактику ними ж керованого хаосу. А СБУ нині послаблена, вичищена декількома хвилями, резюмує вiн. Загалом Україна в останнi роки ослаблена перманентною полiтичною кризою, є зручним майданчиком для сепаратистських сценарiїв.

Після розпаду СРСР у держав-сусідів, у чиїх «обіймах» у різні часи «тішилося» Закарпаття, потекла слинка. «Лідери угорських правих партій заговорили про відродження святостефанівської держави, почали широко пропагувати русинізм, — розповідав у одному з інтерв'ю доктор історичних наук, професор Ужгородського університету Михайло Тиводар. — Особливо старалися словацькі політичні кола, основною метою яких була ліквідація української меншини в Словаччині шляхом її переорієнтації на русинізм. У ідеологів русинізму всіх мастей виникла ілюзія, що вдасться етнічно переорієнтувати і значну кількість українців Закарпаття». У складі Словаччини є значна частина українських закарпатських земель — Пряшівщина. Кілька років тому тамтешній Музей української культури перейменовано на русинський, так само й театр, і кафедри в місцевому університеті. Утім українська влада мовчить. «Років 10 тому я був у Югославії і дізнався, що туди їдуть русини з Угорщини, аби конституюватися у народ. Питаю, хто везе? Магочій! Так він же — співробітник «делікатних» служб Словаччини, Канади і колишнього СРСР! Я поїхав у Белград, повідомив міністра закордонних справ, вони зняли питання, повідомили в Київ — і хоча б тобі відгук був!» — дивується голова Українського Фонду культури Борис Олійник.

Сьогодні натхненники русинського руху під гаслом «Объединим Русь!» пишуть: «После распада СССР в «независимой Украине» судьба древнего православного карпаторусского народа, более тысячи лет имевшего свою культуру и государственность, сложилась трагически. Русинство жестко подавляется, карпаторусский народ лишен всех национальных прав« (http://www.mrezha.ru/ua). З проросійської, зокрема, комуністичної преси і пропагандистських акцій видно, що «четвертий східнослов'янський народ» охоче підпирають своїми плечима колишні комсомольські й КПУ-шні діячі. Старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. Максима Рильського НАНУ Григорій Щербій згадує, як йому на рецензію потрапив рукопис дисертації одного з ідеологів русинства Павла Гольдмаша (написаний у співавторстві з його сином, бізнесменом зі Словаччини). Рукопис був далекий від науки, але таїв несподівані відвертості: «Нам треба було доповiдати про ситуацiю в Закарпаттi в Москву, але ми знали, що ця iнформацiя дiйде до Горбачова, i їй не дадуть ходу. Тодi ми звернулися за тiльки нам вiдомими шифрами до голови КГБ СРСР. I справа була вирiшена».

Словаччина і Угорщина, які нині з приємністю пропагують русинський рух, забувають польське гасло «Без вільної України не буде вільної Польщі» і те, що потрапили до комуно-російського «табору» тільки після падіння України. Зараз вони хижо облизуються на українські краєвиди й відсотки населення і не бачать пастки, в якій смачно пахтить «русинське питання». Адже з проголошенням «русинської держави» невідворотно відбудеться перегляд центрально-європейських кордонів. За картою Магочія, русинські терени є, поза Україною, в Польщі, Угорщині, Словаччині. Кому ж насправді належатиме ота «держава», свідчать барви на прапорі її ідеологів.


З IСТОРIЇ ПИТАННЯ

Всенародні збори русинів-українців 21 січня 1919 р. в Хусті, де 420 учасників представляли 175 населених пунктів Закарпаття ухвалили возз'єднання Закарпаття з Україною. На Першому з'їзді Народовецької молоді Підкарпатської Русі 7 липня 1929 року в Ужгороді було прийнято заяву: «Проголошуємо всьому культурному світові, що ми, підкарпатські русини, є частиною великого українського народу та що наша мова і література була є і буде та ж сама, що і наших братів з того боку Карпат. Проголошуємо, що всілякі стремління, щоби сфабрикувати з нас якесь окремішнє плем'я і тим відірвати нас від матірних земель будемо всіма силами поборювати і взиваємо, щоб назву «русин-українець» завжди і всюди уживати». У 1937 році у «Маніфесті до українського народу Підкарпаття» з вимогою навчати дітей українською мовою виступили понад двадцять політичних партій і товариств, чимало газет і журналів. Перший сейм Карпатської України своїм законом 15 березня 1939 р. проголосив: «Державною мовою Карпатської України є українська».

* * *


27 вересня 1991 р. відкрилася сесія Закарпатської облради, на якій тодішній її голова М.Волощук виступив з ідеєю автономії Закарпаття. Проти постала депутатська група «Демократична платформа» на чолі з М.Тиводаром. Під стінами облради зібрався великий мітинг, члени Української Республіканської партії розбили намети і почали голодування. Сесія прийняла рішення про референдум, але мітингуючі заблокували двері, і депутати змогли розійтися тільки пізно вночі. 28 вересня М.Волощук подав у відставку.


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті


06.12.2007, 20:51
В центрі Європи на руїнах Австро-Мадярщини з'явилися малі слов'янські держави, серед яких і русинська з дивною, але святою назвою - Підкарпатська Русь. Русини з часів "весни народів" співали слова О.Духновича (що пізніше стали русинським гімном) "Подкарпатськії русины, оставьте глубокий сон…" та "Я Русин был, есмь и буду, я родился русином…". [b]В XX ст. русини засвідчили свою автохтонність на південних схилах карпат (що зафіксовано мирною Сен-Жерменською угодою 1919 р.), увійшовши до складу нової європейської демократичної держави Чехословаччини з правом на Автономію. В 1921 р. на Підкарпатській Русі утворена Карпаторуська Автономна Православна Церква Сербського Патріархату. В 1938 р. Підкарпатська Русь отримала офіційний статус Автономії в складі тепер вже федеративної Чехословацької Республіки. [/b]В листопаді 1938 і на початку 1939 р. по наказу з Берліна галицькі січовики, як колишні громадяни Польщі, в австрійській військовій формі перейшли кордон і здійснили переворот на меншій частині території Підкарпатської Русі, незаконно перейменувавши її на Карпатську Україну з центром в Хусті.

Unable to safe captcha-image.