Цього дня 136 років тому народився письменник Василь Стефаник. Він уславився як «поет мужицької розпуки», а Іван Франко назвав Стефаника «абсолютним паном форми».
Селянський син Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року у селі Русові на Прикарпатті. За рік до закінчення Коломийської гімназії він був виключений із неї за участь у таємному гуртку і завершував навчання вже в Дрогобицькій гімназії. Згодом Стефаник вивчав медицину у Краківському університеті, однак врешті-решт став письменником.
В останній рік ХІХ століття він видав у Чернівцях свою першу збірку прози «Синя книжечка». А найвідомішим твором Стефаника стала новела «Камінний хрест», присвячена еміграції українців до Канади.
«Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Я представив ваше темне життя і представив ваш настрій. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалася. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гримати, як грім, і світити, як зорі, — то це оптимізм».
1901 року Стефаник відійшов від літератури і повернувся до неї тільки під час Першої світової війни. Він був обраний послом (депутатом) до австрійського парламенту і мешкав поперемінно в Русові та Відні.
Під час української революції Стефаник був обраний віце-президентом Української Національної Ради і 22 січня 1919 року брав участь у проголошенні у Києві Акта злуки українських земель.
1928 року уряд радянської України призначив письменникові довічну персональну пенсію, проте через 5 років він відмовився від неї, дізнавшись про голодомор та винищення інтелігенції в УРСР.
Василь Стефаник помер у Русові 7 грудня 1936 року.
«Я хотів лиш трохи сонця пустити межи людей, я хотів ті зорі, що блимають слабеньким світлом, згуртувати і зробити Молочну дорогу».
На Херсонщині практично неможливо зустріти людей, котрі спілкуються українською. Якщо тут ви розмовляєте цією мовою, значить ви „націоналюга” та „русоненависник”. Українська мова на південних теренах сьогодні є ознакою сільської бидлотності, недолугості, провінційності. „Вєлікій і моґучій” витіснив солов'їну мову з усіх сфер громадського життя. В Херсоні та області на сьогодні не зареєстровано жодного періодичного видання, котре б видавалося державною мовою. Схожа ситуація і з регіональним телебаченням та радіомовленням. У цій сфері московська широкоформатна попса займає більшість ефірного часу, порушуючи таким чином усі закони про частку державного мовлення у ЗМІ. Херсонські можновладці пояснюють ситуацію дуже просто: ефір херсонського радіо переважно приватний, тому ніхто нікому „не указ”, наче для приватного сектору закони не писані. Те ж саме можна сказати й про освіту. Декларативно у Херсоні більшість шкіл – українські. Проте, ця теза суто номінальна, адже дуже часто вчитель пояснює дітям важкий матеріал на „звичній мові”. Я вже не кажу про те, що всі шкільні заходи від батьківських зборів до позакласних гуртків теж проводяться російською. Проситься питання. Де державна політика щодо мови? Політологи твердять, що питання мови не є зараз головним - держава потребує реформ та змін. Дуже прикро чути таку думку, адже мовне питання в нас завжди на задвірках, тільки напередодні виборів їм починають цікавитись можновладці як засобом широкого піару.
Одна частина населення вважає Херсонщину „ісконно русской зємльой”, не обтяжуючи себе роздумами про походження на споконвічних царських землях українського козацтва як колиски національно-визвольного руху. Адже аналіз це зайвий процес. Росія вчить нас все сприймати на віру. Звідки на російських землях з'явилось не до кінця зрусифіковане село? Якщо російська мова була на півдні завжди, то де ж тоді взявся суржик на селі? Деякі мешканці вважають себе патріотами своєї землі, продовжуючи при цьому розмовляти російською мовою, купувати „Комсомолку”, ходити до Російської Православної Церкви і т.д.. Чому так?
- „Це специфіка регіону...”, „Тут люди часто не знають державної мови, тому не слід їх обтяжувати ярмом українізації”, - пояснює місцева інтелігенція. Також у помідорному краї остерігаються перегинання палиці у „національному питанні”. Замість того аби посприяти вивченню місцевим населенням української мови, місцева влада продовжує політику пристосування до „особливостей регіону”. Навіть газета Обласної Державної Адміністрації „Херсонський вісник”, друкується у демократичному варіанті (аби всі розуміли зміст поданої у газеті інформації): 1/10. Тобто, одна зі статей обов'язково буде українською. Можете навіть не хвилюватись. Місцева опозиція тут теж на дружній „двомовній нозі”. Одним словом, правителі Таврійських земель докладають максимум зусиль аби животіння української мови не дай Боже не переросло у зрівняння прав з російською! - „Ми націоналізму не допустимо!” - кажуть бабусі у тролейбусах.
Постає цілком закономірне питання: „Чи знайдеться у Херсоні місце для рідної мови?” Відповідь очевидна: „Ні, доки населення не зробить зусилля над собою”. А для цього треба не так вже й багато – бажання до змін. Відродження нашої рідної мови на південних землях це не тільки справа поновлення історичної справедливості. Це наш крок до потужної національної держави. Адже з національним відродженням тісно пов'язане й економічне піднесення. Так було у Польщі, Латвії, Литві, Естонії, це має статися і в нас. Саме від вас залежить перспектива Української держави. Поляк ніколи не зрозуміє людини, котра не хоче знати своєї історії, мови батьків. Не треба шукати виправдань на запитання: „Чому ви не спілкуєтесь мовою предків?”. Шукайте можливості змінити цю прикру ситуацію. Виключно від вас залежить доля нашої мови, а відтак і всієї України. Не соромтеся, не бійтеся розмовляти українською – це ваш свідомий вибір. Почніть з простого: розмовляйте українською з незнайомими вам людьми, у магазинах, у транспорті, на зупинках. Будьте завжди готові відповісти на питання „Котра година?” та „Як пройти?” українською мовою, показуючи при цьому своє ставлення до рідної мови. З діда-прадіда ми відстоювали своє право на незалежну державу, на рідну мову, на автокефальну церкву. Якою ціною платили наші діди-герої за ці переконання - знають усі. Сьогодні нам не треба ставати мучениками аби захистити ці права. Сьогодні буття просить від нас лише одного – небайдужості. Не бійтеся, якщо ваші знайомі та друзі не сприймуть ваше бажання розмовляти українською мовою. Більш того, з вас можуть почати глузувати. Та пам'ятайте слова нашого народного Вчителя: „В своїй хаті - своя правда”. Не шукайте своєї хати – вона тут, з вами, чекає на ваше повернення.
Потрібно популяризувати мову й національну ідею, зараз Президент і уряд не роблять різких рухів в цьму напрямку бо вибори в Раду після виборів в Раду я впевнений, що ситуація зміниться поступово набераючи обертів буде стверджуватись націонална ідея, а поки йде віддаленна пристрілка як на каналі Інтер, після серілу короткі розповіді про історію України.
Інші коментарі
Романові і Володимиру - обом. Громадська самоорганізація як суспільне явище була і є. І буде. Нема потреби її створювати. Майдан - один з проявів цього ПОСТІЙНОГО процесу в нації. Нема потреби створювати температуру пацієнту, достаньо її виміряти або відчути....››› Fisher7| 07.01.2009, 22:24
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
Цього дня 136 років тому народився письменник Василь Стефаник. Він уславився як «поет мужицької розпуки», а Іван Франко назвав Стефаника «абсолютним паном форми».
