“Пролетарська Правда” (ч. 152) та московські “Известия” (ч. 153) надрукували телеграфне повідомлення з Харкова з 7 липня (1927 p.), в якому переказано зміст нового закону про права національних мов в Україні, виданого совітським урядом.
Закон… містить у коротких рисах такі норми: мови всіх національностей, що проживають в УСРР, є рівноправними. Всі громадяни мають право користуватися своєю рідною мовою, а державні органи, на бажання громадянина, мають провадити з ним зносини його рідною мовою.
Усі офіційні зносини та внутрішнє діловодство державних установ повинні провадити українською мовою на всій території УСРР, за винятком національно-територіяльних адміністративних одиниць, відокремлених для обслуговування національних меншостей, що проживають компактною масою; в державних установах цих національних одиниць мовою для офіційних зносин і для внутрішнього діловодства являється мова тієї національної меншости, яка в даній одиниці складає більшість населення… Судочинство в судових установах повинно переводитися на українській мові, виключаючи національно-територіяльні одиниці, де суд провадиться мовою національної меншости…
У початкових школах наука провадиться на рідній мові; але обов’язковими предметами навчання у всіх школах визнаються: українська мова, українознавство і російська мова. У школах, на робітничих курсах наука провадиться також рідною мовою учнів, у професійних школах, крім тих, що обслуговують національні меншості, наука провадиться українською мовою. Наука у вищих школах (ВУЗ-ах) повинна провадитися українською мовою… Учителі, викладачі, професори та співробітники всіх наукових закладів та установ УСРР мусять володіти мовою, що нею викладають у школі…
Державні орґани в національно-територіяльних одиницях повинні вживати мову місцевої національної більшости; усі службовці повинні володіти цією мовою, а також українською. Зносини між національно-територіяльними одиницями провадяться на мові національній або на українській. Забороняється приймати на державні посади службовців, що не знають української мови, а в національних одиницях – мови місцевої національної більшости.
Закон встановлює карну відповідальність за порушення його приписів. “Співробітників, які не вжили відповідних засобів, щоб вивчити українську мову чи мову відповідної національності, а також тих, що виявили негативне ставлення до українізації, звільнятимуть в адміністративному порядку без попередження та без виплати вихідної платні”.
Отакий зміст прийнятого совітським урядом закону… Вже з’явилися коментарі й пояснення до нього: т. Затонського на російській мові в ч. 153 “Известий” і Ол. Борського в ч. 153 “Пролетарської Правди”.
Тов. Затонський подає свої коментарі для російської публіки, а т. Ол. Борський має на увазі читача-українця. Дякуючи цьому, коментатори подають цілком ріжні мотиви закону, ріжно вияснюють його мету й значіння; крім того, кожний з них дещо недоговорює, замовчує перед своєю аудиторією…
Ол. Борський починає свого коментаря з того, що висловлює ганьбу буржуазним урядам Грузії, Азербайджану та України (УНР) за те, що вони хоч і “виступали завзято під національними гаслами та національну програму робили основою всіх основ своєї політики, проте були цілком не здатні розв’язати національну проблему в оцих окремих республіках”… Не така, розуміється, совітська національна політика, одним “етапом якої” являється новий закон… Важливість нового закону полягає в тому, що “він вносить чіткість в усі ті питання, які часом заплутувалися в процесі українізації за останні роки”. Цінне признання! Виходить, що й світському урядові не так вже легко здійснювати його “правдиву національну політику” та що й він, не дивлячись на відсутність “шовінізму”, теж наскакував на перешкоди, на “нечіткість”…
Як же можна вважати українську мову за основну, коли вона не вживається на цілому просторі України, коли мови нацменшостей у виділених для них районах являються також “основними”?
Тов. Затонський, навпаки, в своєму коментарі категорично стверджує, що на Україні немає жадної основної державної мови: “поскольку на Украине нет обязательного для всех государственного языка”... Отже й виникає якесь “неправильне тлумачення”. Хтось, явна річ, помиляється з двох коментарів. На нашу думку, помиляються вони обидва. Згідно закону, українська мова обрана мовою офіційних зносин не на всій території України, а лише на території, заселеній українським населенням; для територій, виділених в окремі національні одиниці, такі самі права надає закон мові тієї національності, для якої національна одиниця виділена…
Закон дійсно надає одній мові права державної мови, незалежно від території і від більшости населення, – це мові російській. Закон надає російській мові як мові російської нацменшості всі ті права, що й мові українській і іншим національним мовам; але крім того, закон надає тільки їй одній більші права, ніж всім іншим мовам, а саме: всі закони… оголошуються до прилюдного відома, крім української, і російською мовою. Крім того, російську мову поруч з українською, закон визнає обов’язковим предметом навчання у всіх чисто школах України.
Російська мова, таким чином, не будучи мовою більшости, дістає більші права, ніж мова українська.
Цікаве пояснення щодо мети нового закону подає т. Затонський російському читачеві… т. Затонський пише таке: “Нам приходится не просто обеспечивать равноправие, не только содействовать развитию национальних культур отсталых масс меньшинств, но проводить так называемую украинизацию, т. есть специальные мероприятия, содействующие развитию культуры большинства населения”… “Мы можем и должны требовать, чтобы служащие, обслуживающие интересы населения, владели языком большинства этого населения. И здесь известная доля принуждения для тех, кто желает служить народу, допустима и неизбежна. В остальном закон тщательно охраняет права неукраинских национальностей”.
Ми навели уривки з обох коментарів, щоб показати безсторонньому читачеві, що совітська державна політика завжди виявляється у двох обличчях: одне – тихеньке, скромненьке, зрадницьке, підле – звернене до Москви, а друге – в комуністичному “осіянні” гордо, побідно підняте – звернене до українського народу; одне в багні повзає перед Москвою, друге – брудним чоботом наступає на горло українського народу…
Наприкінці вважаємо потрібним поставити всім, хто так гаряче обороняє закон, який закріплює витворений большевицькою політикою status quo на Україні відносно рівноправності всіх національних мов, одне запитання: чому аналогічного закону й досі не видано в Росії та в інших республіках СРСР? А українців-большевиків запитаємо: чому вони не вимагають виділення на основі взаємності національно-територіяльних одиниць для обслуговування українського населення, що посідає компактною масою території в Курщині, Гомельщині, Вороніжчині, на Дону, Саратовщині і Самарщині, в Ставропольщині, на Кубані, в Криму, в Сибіру, на Далекому Сході і в інших місцевостях Союзу совітських республік. До того часу, коли не буде заведено аналогічних законів в інших республіках та не буде визнано за українським населенням поза межами України всіх тих прав щодо адміністрації і мови, які новий закон визнав на Україні за росіянами і іншими меншостями, до того часу маємо повне право вважати, що новий закон і всі попередні встановлено на Україні з єдиною метою: зменшити права українського народу на його рідній землі, яку він посідає в переважаючій більшості, поділити територію України на дрібні національні одиниці, іноді штучно вигадані, та цим засобом зменшити природну антикомуністичну відпорну силу українського народу.
Титульна нація повинна домагатись спілкування з собою лише українською, решта, якщо не хоче сваритись -повинна поважати титульну націю. Національною меншиною на Україні треба вважати - сукупність людей, що не має за межами нашої держави своєї Батьківщини. У росіян є Росія, у євреїв-Ізраіль, у молдаван- Молдавія і т.п.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
