Інколи, посилаючись на Володимира Винниченка, цитують: «Історію України не можна читати без брому». Ну а я, оце, розмірковую, чим запивати дискусію довкола «Музею совєцької окупації»?  ›››

Доля Миколи Луківа здається парадоксальною. За три десятиліття творчого життя він випустив тридцять поетичних книжок, написав триста пісень, поміняв лише два місця роботи — 11 років працював у «Літературній Україні» і ось уже 22 роки незмінно очолює часопис «Дніпро». Здається, його шлях легкий: за книжками приходили літературні премії (ім. М. Островського, Г. Сковороди, В. Вернадського, С. Гулака-Артемовського), у періодиці друкувались добірки нових віршів, по радіо часто звучать його поезії, а останнім часом відбувся справжній вибух пісенного мистецтва Миколи Луківа. «От щасливчик долі!»,— мимоволі спадає на думку. Які джерела цього успіху? Чим він захищений? Певна розгадка криється в його біографії.  ›››