На колір і смак товариш не всяк. Комусь подобається штучний газон, пепсі-кола і комікси, хтось віддає перевагу лісовій квітучій галявині, джерельній воді і живому театру.
У царині музичної культури ситуація з уподобаннями більш заплутана, розмита і вельми безрадісна. Маскульт і кіч затягують і засмоктують усіх без розбору. Штучне замулює натуральне, електронні «самограйки» душать виконавську майстерність. Прогресивна Європа цим давно «наїлася», йде активна боротьба за все натуральне, екологічно чисте, за живе. «Фонограмна» музика піддається осміянню і вигнанню. Дедалі дієвим стає гасло: «Хочеш бути знаменитим, умій добре співати». По-справжньому, без хитрощів. Співоча Україна в цьому плані тільки підводить голову. Але дехто її і не опускав. До таких належить київський вокальний секстет «JAZZEX».
Слухати музику «JAZZEX», це все одно що дихати лісовою квітучою галявиною (а не штучним газоном), пити джерельну воду (а не пепсі-колу), дивитися «живий» театр (а не комікси). У них усе натуральне, зроблене власними руками, пардон, голосами. На акапельній території «самограйкою» не затулиш музикантського невміння, мистецтво живого співу потребує великої праці й майстерності. Зате результат який! Звучить ансамбль-оркестр, де замість інструментів «вишивають» голоси. Красиво, свіжо, задерикувато, з гумором,— без лукавих фонограм і загравань з публікою. Від їхньої музики (а «JAZZEX» співає джазові стандарти, класику, естраду і народну музику) не виникає атрофії смаку, вона очищує, зцілює.
Своїм початком історія «JAZZEX» тягнеться аж у 1991 рік — саме тоді був створений його попередник, славнозвісний «Джаз-Експромт», лауреат багатьох міжнародних конкурсів. Його «батьками» стали двоє випускників Київського університету культури та мистецтв — Марина Керусенко і Володимир Міхновецький (майбутній засновник групи «ManSound»). Нині «JAZZEX» єдиний, здається, в Україні змішаний акапельний секстет, у ньому співають альт Марина Керусенко, тенор Сергій Юрченко, сопрано Тетяна Шилова, баритон Павло Москаленко, сопрано Олена Орлова, бас Дмитро Єфіменко.
На перший погляд, доволі екзотичним є той факт, що вокальний «JAZZEX» працює в складі заслуженого колективу — Ансамблю пісні та танцю Збройних сил України (головний диригент — заслужений діяч мистецтв Д. Антонюк). Але саме в «обіймах» цього колективу «JAZZEX» знайшов не тільки репетиційну базу, а й добрих помічників-порадників.
Тепер секстет активно працює над записом нового альбому, який, напевно, вийде восени.
І ще одна цікавинка. «JAZZEX» запав в серце лідерові гурту «Друга ріка» — поп-рокерові Валерію Харчишину. З’явились на світ дві спільно виконані композиції «Три хвилини» і «Відчиняй» (плюс кліп). «Це вдалий експеримент, який усім сподобався»,— вважає Харчишин. Альянс двох колективів має перерости в концертний тур великими містами України. На думку артистів, це підніме вокальний рівень української естради, адже невміння співати вже стало пошестю і майже модою.
У творчій «Вітальні» на нас чекає зустріч з лідером «JAZZEX» Мариною Керусенко і директором-натхненником колективу Марією Прилипко.
— У всякої доброї справи є своя історія. З чого все починалося?
Марія Прилипко: — Власне, історія «JAZZEX» почалася навесні 2005 року, а передісторія — років 15 назад. Шанувальники джазу добре пам’ятають вокальний колектив «Джаз-Експромт», котрий із середини 90-х гідно представляв незалежну Україну на престижних міжнародних джазових фестивалях і конкурсах. На жаль, з різних причин у 2004 році «Джаз-Експромт» фактично припинив своє існування. Здавалося, далі нічого не буде...
— Але в цей складний для колективу момент Марія Прилипко — його новий менеджер, а також солістка групи і його лідер Марина Керусенко, поєднують зусилля і залучають у колектив нових солістів.
— Саме так! Причому, солістів молодих, красивих, талановитих! Так народився «JAZZEX».
Марина Керусенко: — Коли ми полишили стару шкіру (тобто кардинально оновили склад), було вирішено не відмовлятися цілком від старої назви. У словосполученні «Джаз-Експромт» відкинули кінцівку, вийшло «Jazzеx». І правильно, «Джаз-Експромт» багато чого досяг, не можна заперечувати минулого, не можна будувати нового, брутально нехтуючи старе. На мій погляд, «JAZZEX»— це удосконалений «Джаз-Експромт».
Марія Прилипко: Вже в березні 2005 року новоспечений акапельний секстет вирушає на престижний міжнародний фестиваль «Джаз над Волгою» до Ярославля (Росія). Вдалий виступ надихнув і підбадьорив, поверталися додому піднесені, сповнені вражень і нових ідей.
По приїзді відразу ж почали працювати над розширенням репертуару. Звернулися до чудового аранжувальника і композитора Олександра Лисоконя, якому належить велика частина репертуару «JAZZEX». Залучили молодого талановитого аранжувальника Павла Вінокурова. Виникла ідея запросити до співпраці відомого київського перкусіоніста Олександра Береговського. Відтоді практично жодний виступ «JAZZEX» не відбувається без його участі.
Наприкінці 2005 року до України запросили відому джазову співачку з Грузії Гуліко Чантурія, і 26 листопада на сцені концерт-холу «Freedom» відбувся спільний концерт акапельного секстету «JAZZEX» і Гуліко Чантурія.
У березні 2006 року колектив успішно виступив на київському джазовому фестивалі «Єдність», у жовтні відкрив своїм виступом акапельний фестиваль «Vocal zone».
Улітку 2006 року виникла ідея проекту «JAZZEX time». Перший концерт у рамках цього проекту — «Summer jazz» відбувся в червні в Будинку нічної культури «Faberge» за участі «золотої труби» Валерія Колесникова, відомого джазового піаніста В’ячеслава Полянського і секстету «JAZZEX».
А нещодавно в житті колективу відкрилася, сподіваюся, нова сторінка: ми втілили спільний з рок-групою «Друга ріка» проект. Спочатку «Друга ріка» офіційно представила радіослухачам дві нові версії пісні «Три хвилини» зі свого останнього альбому «Рекорди», одна з них була записана разом з «JAZZEX» і ще раніше була представлена широкій публіці на церемонії вручення премій «Showbiz award». Робота вийшла цікавою і незвичною.
Спроби поєднати несумісне, вийти з рамок звичного, зламати стереотипи — збагатили «JAZZEX», стимулювали його розвиток. У березні нинішнього року на багатьох радіостанціях України стартувала нова спільна версія пісні «Відчиняй»: у виконанні «Другої ріки» і «JAZZEX». Оригінальні гармонії, витончена естетика, імпровізації поєдналися із сучасним звучанням і роковою експресією. На цю композицію був знятий відеокліп, що став підсумком спільного проекту з «Другою рікою».
«JAZZEX» сьогодні — це репетиції, робота в студії над своїм першим альбомом, нові пісні. «JAZZEX»— це високий професіоналізм, зразок командної злагодженості, величезний досвід, позитивізм, це наше натхнення в «шестикратному розмірі», це краще з минулого і теперішнього музики, це світові хіти та сучасні ритми, це слов’янський фольклор і американський блюз, це музичний всесвіт в його нескінченності...
Марина Керусенко: — Особисто для мене «JAZZEX» це те середовище, у якому я живу, воно мене не залишає ні вдень, ні вночі, це стан моєї душі, улюблена справа. І чим цього більше, тим сильніше воно мені подобається. Немає такого: набридло, втомилась, хочу щось поміняти. «JAZZEX» — це спільне творче задоволення, його не в змозі «перебити» труднощі, які ми постійно долаємо.
— А тепер конкретизуйте патетику. Що і як ви співаєте?
— Я завжди хотіла співати пісні, а не якісь джазові «вишуканості» чи набір красивих гармоній. Пісня — це мелодія, це думка, це образ, і «JAZZEX» — це нове перетворення-здійснення передусім пісні, але в акапельному звучанні. Зрозуміло, що було б нецікаво, якби ми співали в один голос, тому «розгортаємо» багатоголосся, але легко зрозуміле, тобто для вуха це красиві мелодії в «оболонці» красивих гармоній. Навіть інструментальну музику ми співаємо як пісню, таким чином являючи її преображення.
— Але, крім легендарних хітів, ви виконуєте класичні твори: арії, камерний репертуар...
— Ми й раніше співали складні за гармонією класичні твори, але все одно доступно подавали їх слухачам. Я переконана, що наша музика — для широкої аудиторії, апробована на різній публіці, вона вдячно сприймається. Не треба роз’яснювальної лекції читати, слухач сам дійде висновку: «А класика, виявляється, це дуже красиво, вона легко сприймається. Артисти її співають іскрометно, весело, усміхнено». У цьому ряду «Політ джмеля» з опери «Казка про царя Салтана» Римського-Корсакова, мазурка Шопена, арія Каварадосі з опери «Тоска» Пуччіні...
Ось така мета у нас гуманна: голосами донести до широкого слухача класику, щоб він зрозумів: це не «заморочки», це — сердечність, це можна й потрібно приймати. І чим більше я в «JAZZEX» співаю, тим чіткіше розумію: не треба заходити в якісь нетрі, коли є можливість простими, природними, щирими засобами достукатися до серця будь-якої людини,— тоді виникає спільне дійство: ми співаємо — і публіка опиняється ніби «всередині» нашого співу. Навіть на корпоративних вечірках люди перестають їсти, перетворюються на слух, встають, вигукують «Браво». Тут уже більше радує не те, що нам аплодують (ах, насолода самолюбству!), головне — ми спільно сприймаємо і любимо цікаву музику.
— На вашому сайті написано: “JAZZEX” — це гармонія багатих слов'янських голосів”. А хто ж конкретно стоїть за кожним «багатим голосом»?
Марія Прилипко: — Усі солісти – цікаві, самодостатні особистості. До моменту створення «JAZZEX» кожний нагромадив свій особистий досвід і знання, що склалися в неповторну цілісність.
Марина Керусенко знайшла в собі сили в складний період не опустити руки, а йти далі з новими людьми і новими ідеями. Вона – безперечний лідер команди. Знає досконально усі тонкощі і нюанси в роботі цього організму, кожен його «гвинтик» і кожне «коліщатко». І піклується про нього так само, як про свого 13-літнього сина Ростика, - ніжно і вимогливо. (До речі, Ростислав - найвідданіший шанувальник колективу, буває на всіх концертах і презентаціях ледве не з пелюшок). Марина має дуже цінну якість: уміє знаходити загальну мову і об’єднувати.
Викладає спів у дитячій музичній школі «Ямаха”. Цікавиться гарною музикою в будь-якому жанрі, але віддає перевагу класиці (особливо Рахманінову і Скрябіну) і латиноамериканським мелодіям і ритмам. Активно займається спортом: тричі в тиждень відвідує тренажерний зал, стежить за своїм здоров'ям і зовнішністю, як усяка справжня артистка.
Марина Керусенко: — Сопрано Тетяна Шилова – наша провідна солістка. Моя подруга, ми разом відвідуємо протестантську церкву «Нове життя», співаємо в групі прославляння. Таня Шилова - відома християнська співачка, у неї вийшло три альбоми, вона їздить по усьому світі, її люблять, знають. Лауреат численних фестивалів бардівської пісні.
Дуже ціную її гнучкий голос у «JAZZEX», лідерські якості як вокалістки, щоправда, іноді самодостатність талановитої Тані заважає в якихось колективних діях, часом не вистачає дипломатичності. Але вона добра, відхідлива, віддана, тому всі емоційні проблеми вирішуються на благо “JAZZEX”.
Усі Таніни захоплення пов'язані з музикою, вона складає пісні, вірші, перекладає з російської на українську. Дуже любить свою неньку, що мешкає в Миколаєві, допомагає їй, ледве не кожного дня телефонує, - у неї за маму серце болить, тому що вона там одна.
Сопрано Оленочка Орлова. Ми її так і називаємо Оленочка, тому що вона — ніжне романтичне створіння з кучериками. Для нас вона приклад жіночності, її дуже люблять чоловіки.
Оленочка співчутлива, я можу їй зателефонувати в будь-яку годину дня і ночі, вона скаже: «Так, Марино, звичайно, допоможу».
Оленочка — наш камертон, людина з абсолютним слухом, налаштовує нас, зосереджує увагу на концертах, дає „відмалку”, ми вже до цього звикли.
Оленочка — господарка надзвичайна, чудово готує, у неї все смачненьке, пальчики оближеш.
Пише вірші, дарує їх нам до кожного свята, причому вміє побачити в наших характерах головне.
Оленочка — фігуристка, виписує чудові піруети на льоду, у неї, якщо не помиляюся, перший дорослий розряд з фігурного катання. Травма перешкодила їй стати професійною спортсменкою, зате вона стала професійним музикантом. А в ролі фігуристки, сподіваюся, ми її коли-небудь покажемо у кліпі.
Тенор Сергій Юрченко (у минулому соліст Донецької опери) просто унікальне явище: він уміє співати оперу (Сергій дуже пишається своєю роллю графа Альмавіви в опері «Севільський цирульник»), камерну, джазову, народну музику, багато працює сольно. Брав участь як соліст у першому українському мюзиклі «Екватор», учасник телешоу «Танці з зірками».
Сергій Юрченко - автор-виконавець, пише музику і вірші. Чудовий чоловік і батько, у нього двоє чудесних синів. Таким чоловіком можна тільки пишатися, що його дружина-скрипачка і робить невпинно.
У Сергія золоті руки, вдома він постійно щось майструє, навіть меблі. Створює мініатюри, - малюсінької скрипочкою, приміром, він нас просто вразив.
Славний бас Дмитрик Єфіменко – наше сонечко ясне, наше «дитинча». Я його називаю Дмитрусем і сином (так і кажу «У мене є Ростік і Дмитрик»). Він — хлопчик вередливий (іноді), хлопчик вродливий (завжди), інтелігентний, прямо-таки дворянин-офіцер, дивно порядний, любить маму, бабусю, шанобливо ставиться до жінок. Дмитрик єдиний у колективі не має музичної освіти. Музичну грамоту він, звичайно, засвоїв, але “бере” чудовою пам'яттю, красивим голосом, тембром. Я, бува, ловлю себе на думці: «Як же він «вигрібає» без музичної освіти, адже бас — це основна, найвідповідальніша функція в акапельному ансамблі, — ні сопрано, ні альт, ні тенор не «вигрібають» так, як наш величезний Дмитрусь.
На сцені він зосереджений, але при цьому, як мені здається, зібрав шарму більше, ніж ми всі разом узяті. Мені часто кажуть: “Який у вас класний бас: і голосистий, і чарівний, до того ж уміє вести програму як справжній шоумен.
Дмитро Єфіменко викладає в Національному університеті імені Тараса Шевченка філософію, у нього за плечима аспірантура. Якщо для нас музика - це професія, а все інше — хобі, то в Дмитруся хобі — музика, у якій він осягає професійні висоти. Він учиться, неймовірно швидко росте, при цьому скромний і соромливий. У нього є внутрішня зібраність і те головне, чого немає в багатьох музикантів, — харизма. Він ще не розкрив себе як соліст, але ми неодмінно його розкриємо в цій іпостасі.
Дмитрик різний, буває, занурюється в себе і тоді складно до нього достукатися, іноді йому важко, іноді нам з ним важко. Він в усьому філософ: сумнівається, сперечається, міркує, до усього підходить з різних боків, самокритичний. Іноді опікує учасників команди як великий і міцний брат (обійме, пригорне, заспокоїть), іноді буває, як дитина, і тоді треба його опікувати, і навіть ставити на місце, аби не вередував. Але вередує Дмитрусь тоді, коли дуже не упевнений у собі, — це від великої до себе вимогливості, від хвилювань, що в нього нічого не вийде. Але в нього все виходить.
Баритон Павло Москаленко – теж наш «синок», молодий, красивий і привабливий. Спортсмен, ходить у тренажерний зал.
Закінчив НМАУ імені Чайковського, диригентсько-хоровий факультет. Людина освічена, внутрішньо багата, захоплюється кіно, читанням, як тільки є вільна хвилинка, читає літературу з психології, його дуже цікавить людина як така. Відвідує узимку ковзанку з Оленочкою Орловою. До речі, Паша і Дмитро - холостяки, дівчата в нас теж незаміжні. У Оленочки, щоправда, є гарний бой-френд, шанувальник нашої творчості.
Паша Москаленко вражає нас своєю зібраністю, мобільністю. Він потужно розвивається як співак, у нього величезний потенціал, тому ми його теж готуємо до ролі соліста.
У Павла є два симпатичних маленьких племінники, які обожнюють «JAZZEX», у них над ліжком висить велике фото ансамблю, хлопчики відвідують всі наші концерти. Паша бавиться з ними, як нянька, і, узагалі, ніжно любить свою сім’ю: маму, тата, сестру, тому його голос додає багато щиросердечної теплоти в наш спів.
Маша Прилипко – директор колективу і генератор творчих ідей. Три роки тому «JAZZEX» ввірвався в її життя і міцно там оселився. Маша має вищу музичну освіту, талановита піаністка і чуйний музикант, закінчила НМАУ імені Чайковського по класу фортепіано й аспірантуру. В даний момент викладає в музичній академії на кафедрі концертмейстерства. Маша – людина гнучка, комунікабельна, але водночас вимоглива і тверда.
Марія Прилипко: - «JAZZEX» не можна уявити без композитора, аранжувальника і піаніста Олександра Лисоконя, якого ми називаємо «Петрович». Заслужений артист України, доцент і завідувач кафедрою загального фортепіано НМАУ ім. П.І. Чайковського. Сьогодні велика частка репертуару «JAZZEX» з вишуканими аранжуваннями належить саме цьому художнику. «Петрович» не боїться експериментів і нових ідей. Він бере активну участь як у репетиційній роботі секстету, так і в студійних записах. Величезний досвід педагогічної діяльності, тонкий музичний смак сполучається в нього з чудовим почуттям гумору, безмежною добротою і любов'ю до «JAZZEX».
А ще ми вдячні аранжувальнику і клавішнику Павлу Вінокурову, це він розбарвив пісні гурту «Друга ріка» — «Три хвилини” і «Відчиняй”. Це був для нього вдалий дебют органічного поєднання дуже різних музичних напрямків.
— Отже, “JAZZEX”, складається з різних індивідуальностей. А в чому тоді родзинка загального портрету?
— Мені здається, секстет привабливий не тільки музикою, але й чисто зовні. Ми виглядаємо симпатично, свіжо, завзято, тобто “JAZZEX”, не заакадемічений колектив, у якому зібралися вчені-професіонали, які виконують сувору класику неймовірної складності, а молодий, задерикуватий ансамбль, що не боїться співати будь-який репертуар.
Здивувати нині професіоналізмом і суперскладними трактуваннями — неможливо. У світі нині стільки віртуозів, яким підвладні будь-які музичні головоломки. Краще підкоряти публіку драйвом і молодістю. Певно, недарма пробігла іскра між нами і групою «Друга ріка» і ми зробили спільний проект. Хоча можна було стати в позу: «Ой, ми такі джазові, та ми в консерваторіях училися, тож навіщо нам це треба?» — аби якийсь джазовий критик не сказав: «Фу, які попсові». Ну то й що? Так, ми «попсові» місцями, ми сучасні, любимо якісну естрадну музику. А чому б її не любити? Я живу в XXI столітті, я хочу, щоб мій син співав разом зі мною, щоб його однокласники казали: «Яка в тебе класна мама». Адже можна ж не опускатися до примітивізму, робити все професійно й радісно. Я, наприклад, стала співати зі своїми учнями в школі «Ямаха» пісні Агілери, Ріани, і мені це подобається. Раніше я теж міркувала: «Ой, тільки джаз або джаз-рок». А тепер слухаю західний «популяр» — чудові аранжування, гарні співачки... Треба змінювати своє мислення, йти в ногу з часом. Сподіваюся, «JAZZEX» не відстає від сучасників. На джазовому фестивалі ми співатимемо джазову музику, а на «Таврійських іграх» — те, що там приймається, але підкинемо слухачам що-небудь джазове, щоб вони сказали: «Виявляється, і так можна. І нам це подобається, джаз — це здорово!». Деякою мірою це шлях до того, щоб з’єднати джазовий фестиваль і «Таврійські ігри». Чому не вийти на рівень цікавого синтезу музичних напрямів, як ми це робимо з «Другою рікою»?
— Що конкретно вам дав альянс з «Другою рікою»?
— Є таке слівце — «драйв». Я хочу, щоб наш колектив був «драйвовий»,— це коли нас слухають і разом з нами хочуть жити радісно, допитливо, завзято! Лідер «Другої ріки» Валерій Харчишин мені подобається своїм радісним, сучасним, європейським, «драйвовим» сприйняттям життя. Воно не дає старіти, стимулює молодість, я хочу й далі співати в цьому дусі, коли рок, джаз, акапела, інструменти зливаються в класний мікс.
— Яке місце в репертуарі колективу належить авторським пісням?
— Дуже слушне запитання. Ми давно про це думали, але нам раніше було складно виконувати на сцені авторські твори. Чому? Я вважаю, їх потрібно показувати глядачеві тоді, коли тебе добре знають, коли ти вже чогось досяг.
Ми співатимемо авторські пісні. У них ми хочемо виплеснути «драйв», адреналін новизни, це буде навколоджазова, поп-джазова акапельна музика. Завдяки проекту з «Другою рікою» ми побачили, що музику будь-якого напряму можна виконувати у форматі акапела. Акапела, на мій погляд, дуже переконливий жанр, доступний для сприйняття, тому що немає нічого прекраснішого, ніж людський голос і злиття голосів.
— Чи плануєте ви вводити в акапельний спів окремі інструменти чи навіть оркестр?
— Для нас співати тільки акапельно — не принципово, адже ми співаємо також у складі ансамблю Київського військовому округу, отже, досвід співпраці з оркестром маємо досить великий. Два роки працюємо з чудовим перкусіоністом Олександром Береговським, поєднання екзотичних «шумів» і голосів виявилося дуже ефективним й ефектним. Улітку підготували спільний концерт з Валерієм Колесниковим: він грав на трубі, а ми співали-акомпанували в п’єсі «Зоряний пил».
Ми завжди готові до співпраці, налаштовані на експеримент. Чому б не спробувати використати, наприклад, стародавні українські інструменти або латиноамериканські...
— Кажуть, що «JAZZEX» огортає містика.
— Ну, тут все залежить від того, що мати на увазі під словом «містика». Нові люди, потрапляючи в колектив, той же перкусіоніст Сашко Береговський чи аранжувальник Павло Вінокуров, стають членами нашої родини, занурюються у своєрідний релакс. Наші репетиції — це доволі незвичайне видовище, ми уже навіть жартуємо: «Давайте на репетиції квитки продавати, щоб люди приходили й одержували психологічне розвантаження». Весело проходять не тільки репетиції, а й поїздки, виникає якесь колективне почуття гумору, причому гостре, шалене, котре захоплює нас, як гірська ріка.
— А ця атмосфера радості виливається в композиції, в аранжування? Чи робите ви музичні жарти?
— «Політ джмеля», «Старенький візник» Утьосова – це суцільні жарти. А недавно відбувся концерт смішний. Ми ввійшли в раж, глядачі приймають добре, під час виконання пісні Стінга Таня Шилова і ми за нею спонтанно вдихнули повітря, зависла непередбачена пауза-імпровізація і — ми далі заспівали, — цей дивний «порив» вийшов несподіваним, логічним і точним, так навіть навмисно не зрепетируєш. Іноді спонтанна хореографія виходить.
Виступи без несподіванок, а, значить, без гумору не можливі, це — в імпровізаціях, у подиху, у настрої, у темпі, у русі, у жестах — ми не дивимося один на одного, відбувається спільне творіння. Найбільш цікаві знахідки ми потім закріплюємо.
— Проблеми в усіх українських виконавців типові. Легше пробиватися, ставши «заморським варягом». Напевно, треба кудись виїхати надовго, одержати купу призів, медалей, «прогриміти», а потім повертатися на Батьківщину. Менталітет, напевно, в українців такий: чужих на руках носимо. «Хор Турецького» з Москви, наприклад з трьома концертами виступив у палаці «Україна». З одного боку, заради Бога, молодці, отже, потрібна акапельна музика, люди на неї ходять (хоча зрозуміло, що такі концерти без спонсорської підтримки неможливі), з іншого боку, хотілося б у палаці «Україна» бачити і чути українських артистів.
Щодо Мінкульту, то він справляє враження глухої стіни, держава культуру взагалі не сприймає. Це було і, на жаль, є досі. Ми покладаємося тільки на наш ентузіазм, на наше бажання. У допомогу держави я зовсім не вірю і навіть не думаю про це, для мене буде дивом, якщо виникне хоч якийсь доброзичливий рух назустріч.
А от особистий фактор — велике діло. Ми дуже вдячні керівникові армійського ансамблю Дмитрові Жановичу Антонюку, який вірить у нас, усіляко підтримує репетиційною базою і добрими порадами.
Марія Прилипко: — Учасники «JAZZEX» — це не тільки бувалі люди, а й невикорінені оптимісти. Ми віримо, що посипляться пропозиції про співпрацю від інших виконавців і груп, закордонних рекордингових компаній, організаторів фестивалів. Це все переду. Головне — не зупинятися на досягнутому. Ми пройшли складний шлях становлення. Тепер можна упевнено сказати: ми — одне ціле. Нам цікавий не тільки результат, а й сам процес співпраці, зростання і розвитку.
Я дуже люблю акапельний спів, ми з друзями пробуємо співати акапельно - це дуже важко, але ми не здаємося, :) низький уклін чудовому колективу jazzex, їхній праці. Коли вони співають, нам хочеться жити. Хай Господь їх любить!!!
Классно поют. Только немогу найти в интернете где закачать эти прикольные песенки :-(
Інші коментарі
Романові і Володимиру - обом. Громадська самоорганізація як суспільне явище була і є. І буде. Нема потреби її створювати. Майдан - один з проявів цього ПОСТІЙНОГО процесу в нації. Нема потреби створювати температуру пацієнту, достаньо її виміряти або відчути....››› Fisher7| 07.01.2009, 22:24
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
Марина Керусенко знайшла в собі сили в складний період не опустити руки, а йти далі з новими людьми і новими ідеями. Вона – безперечний лідер команди. Знає досконально усі тонкощі і нюанси в роботі цього організму, кожен його «гвинтик» і кожне «коліщатко». І піклується про нього так само, як про свого 13-літнього сина Ростика, - ніжно і вимогливо. (До речі, Ростислав - найвідданіший шанувальник колективу, буває на всіх концертах і презентаціях ледве не з пелюшок). Марина має дуже цінну якість: уміє знаходити загальну мову і об’єднувати.
Дуже ціную її гнучкий голос у «JAZZEX», лідерські якості як вокалістки, щоправда, іноді самодостатність талановитої Тані заважає в якихось колективних діях, часом не вистачає дипломатичності. Але вона добра, відхідлива, віддана, тому всі емоційні проблеми вирішуються на благо “JAZZEX”.
Сопрано Оленочка Орлова. Ми її так і називаємо Оленочка, тому що вона — ніжне романтичне створіння з кучериками. Для нас вона приклад жіночності, її дуже люблять чоловіки. 
Тенор Сергій Юрченко (у минулому соліст Донецької опери) просто унікальне явище: він уміє співати оперу (Сергій дуже пишається своєю роллю графа Альмавіви в опері «Севільський цирульник»), камерну, джазову, народну музику, багато працює сольно. Брав участь як соліст у першому українському мюзиклі «Екватор», учасник телешоу «Танці з зірками». 
Славний бас Дмитрик Єфіменко – наше сонечко ясне, наше «дитинча». Я його називаю Дмитрусем і сином (так і кажу «У мене є Ростік і Дмитрик»). Він — хлопчик вередливий (іноді), хлопчик вродливий (завжди), інтелігентний, прямо-таки дворянин-офіцер, дивно порядний, любить маму, бабусю, шанобливо ставиться до жінок. Дмитрик єдиний у колективі не має музичної освіти. Музичну грамоту він, звичайно, засвоїв, але “бере” чудовою пам'яттю, красивим голосом, тембром. Я, бува, ловлю себе на думці: «Як же він «вигрібає» без музичної освіти, адже бас — це основна, найвідповідальніша функція в акапельному ансамблі, — ні сопрано, ні альт, ні тенор не «вигрібають» так, як наш величезний Дмитрусь. 
Баритон Павло Москаленко – теж наш «синок», молодий, красивий і привабливий. Спортсмен, ходить у тренажерний зал. 
