“У цьогорічній виборчій кампанії українська нація вкотре у своїй історії постала перед драматичною дилемою: бути чи не бути. Нині протистояння триває не між партіями, ідеологіями чи програмами, а між українськими й антиукраїнськими силами”.
Ці рядки – зі звернення представників інтелігенції до громадськості та політичних діячів “В єдності – сила!”. Певна річ, до 30 вересня ми побачимо ще не один документ такого штибу. Немає сумнівів, що й на боці опонентів “помаранчевих” прозвучать схожі полум’яні заклики...
Цікаво, якою є підсумкова результативність інтелігентських маніфестів? Чесно кажучи, давно не доводилося зустрічати виборців, які, обґрунтовуючи свою політичну позицію, посилалися б на думку представників розумової праці. Та й самі панове політики, як виглядає, значно більшу надію покладають на професійних іміджмейкерів, для яких кадити перед святою іконою чи поганським ідолом – питання розходиться лише в ціні... Принаймні якщо останні за свої послуги отримують супершалені гонорари, то авторам маніфестів дістаються хіба що поблажливі усмішки й туманні обіцянки зробити щось хороше... потім... у разі перемоги у виборчих перегонах.
Між тим інтелігентське слово мало колись значно вищу ціну. Пригадаймо, як на зорі “демократизації” збурювали громадськість публікації економістів та істориків, як схвально гули вічеві майдани, коли на трибуну підіймався сивочолий професор або майстер художнього слова... Чи уявляли ці люди, що в тому “світлому майбутті”, до якого вони закликали оснулу совкову громаду, їхній авторитет виявиться наймізернішим, а хазяями життя стануть типи, що з багатьма з них інтелігентові краще не зустрічатися на самоті в темному місці?..
Помиляються, втім, не лише зворушливі у своєму ідеалізмі інтелігенти. Але ж скільки разів поспіль!? Вони закликали нас виборювати незалежність, згодом – голосувати за Кравчука як “менше зло”, ще згодом – уже за “патріота” Марчука, після блискавичної зради останнього – за “другого Кучму”, а після “справи Гонґадзе” й есдеківсько-донівського “бєспрєдєлу” – виходити на “помаранчевий” Майдан... Ми майже завжди дослухалися до їхніх порад, не раз навіть перемагали згідно з цими порадами, тільки ось результати і поразок, і перемог усе виходили протилежними до очікуваних.
Чи почули відтак каяття бодай одного з підписантів? Чи яка група інтелігентів спромоглася замість чергової політичної відозви подати ґрунтовний аналіз розвитку країни? Чи перед складанням передвиборних маніфестів їхні автори відповіли хоча б самим собі на очевидні питання: чому так гірчить незалежність? чому майже всі солодкі її плоди дістаються людям, для яких Україна – лише терен збагачення? чому “тверда та послідовна політика В. Ющенка щодо захисту національної ідентичності” не поширюється на український медіа-простір? чому на боці антиукраїнських сил – стала елекційна підтримка третини українців? чому кожна виборча кампанія в Україні конче стає “доленосною”?..
“Нинішнє політичне протистояння, – запевняють нас автори звернення, – це, по суті, новий етап одвічної боротьби українців за свою свободу, за право бути господарями на своїй землі”. Що ж, ми й під час помаранчевої революції так вважали, а тому вийшли одностайно й масово на промерзлий Майдан. Годі було повірити, що для багатьох очільників руху безпрецедентний народний здвиг – тільки технологія здобуття влади, потрібної для задоволення дрібоньких і ницих амбіцій! Але “любі друзі” швидко переконали нас у цьому – й тепер знову щільно заповнили своїми іменами рядки виборчого списку НСНУ... Ні ж-бо, панове, нинішнє політичне протистояння саме по собі й до одвічної боротьби українців за свободу й права воно не має жодного стосунку.
Якось не випадає нагадувати шановним “представникам інтелігенції”, що їхня природна місія – перебувати в опозиції до будь-якої влади. Невтомно вказувати владцям на їхні помилки. Опонувати їхнім зловживанням. Тиснути на них (це благотворна, хоча не раз і хвороблива процедура) своїм інтелектом.
Відтак нагадаю про інше – правдивому інтелігентові не раз доводиться бути в опозиції й до власного народу. Оскаржувати масове збайдужіння та звиродніння, безтямну довірливість і безпричинну агресивність, манкуртську безпам’ятність і готовність знову й знову наступати на ті самі граблі... Таке оскарження вимагає ще більшої мужності та відповідальності, ніж навіть опонування владі – й то майже однаково, відбувається воно за тоталітаризму, а чи за демократії.
Інтелігент зазвичай не диспонує важелями влади та великими грошима. Його найбільший капітал – незаплямований авторитет знання, мудрості, чистого сумління. Усього того, чого в політиці бракує повсюдно, а в українській політиці – й поготів. Не розтринькуйте ж, панове, цього безцінного капіталу на обслуговування минущих потреб можновладців! Вони всі не наші, жодні полум’яні відозви не зроблять їх ближчими простому українцеві. Повертайтеся до свого плуга, до своєї правічної ораниці на ниві народній, майже геть зарослій нині бур’янами споживацтва та чортополохами маскульту!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
