Це ж навіть не про наших політиків сказано: "Вправний політик не той, хто більше всіх наобіцяє, а той, хто потім переконливо пояснить, чому не реалізував обіцяного". Насправді, народне вірить обіцянкам бажаючих знову потрапити до ВР. Але в дослідженнях передвиборчих обіцянок є одна користь! Вони показують стан суспільної свідомості, чим вона живе, що для більшості актуально, а що - ні.
Звісно, можна сказати про маніпулювання свідомістю, і тому в Україні, території суцільного екологічного лиха, майже не піднімається проблема збереження довкілля - натомість майже два десятиліття мусується питання державної мови. Вшивання в умовах неминучого екологічного колапсу нікого не цікавить - зате варто сказати "НАТО" чи "УПА", і відразу розгорається жвава дискусія. І так далі.
Але є одна проблема, яка точно хвилює народ, і її осідлали ті, хто бажає цим народом керувати. Це -демографія, а саме - стрімке скорочення населення України. Країна, що отримала незалежність з 52 мільйонами населення, нині налічує менше 47... І кожна політична сила в разі перемоги обіцяє якнайскоріше відновити колишні 52 мільйони, а згодом і подолати цю цифру. Обіцянки при цьому даються настільки безглузді, що мимоволі задумуєшся: а взагалі в Україні існує таке поняття, як демографічна політика? і чи щось чули про неї не останні ЛЮДИ в країні? Судячи з їх передвиборчих планів відносна народонаселення, доходиш висновку - ні.
Спробуємо трохи поміркувати над тим, а яку саме демографічну політику повинна мати наша країна? Найпростіша відповідь - щоб вмирало поменше, а народжувалося побільше. Щоб з кожним роком нас ставало все більше і більше... Стоп! Хтось може виразно відповісти: а навіщо? І якщо більше, то наскільки? Уявлення про необхідність безперервного рошу населення прийшло ще з біблейською настановою "плодіться та розмножуйтеся!". З тих пір ледь не головною ознакою успішності суспільства стала його кількість. Це й зрозуміло - в нетехнологічних війнах (аж до останньої світової) зрештою перемагав той, кого було більше. Відтак, невеликі нації і держави автоматично відчували себе слабкими. Про те, що Земля в цілому і кожна її частка зокрема має якісь обмеження, ніхто й не думав.
Лише священик Теодор Мальтус, якого кляла не тільки радянська пропаганда, але й західна, ще у XVIII ст. почав лякати людство обмеженою здатністю планети годувати людську популяцію, яка постійно збільшувалася. Попри радянські байки, він не закликав до знищення злиденних, не вихваляв смертоносні хвороби і не благословляв кривавих війн. Просто, як далекоглядний вчений, Мальтус зрозумів те, що до деяких світлих голів прийшло десь в середині XX стм а до більшості не дійшло й досі: планета має обмежені рамки, і відтак, обмежені рамки має мати і людство як один з видів істот, що її заселяє. Вихід за рамки означатиме великі проблеми. Світ вже волає про перенаселеність, а деякі країни, що відчули вже цю проблему, почади лихоманкову боротьбу - аж до прямих заборон народжувати та насильної стерилізації жінок і, менше, чоловіків. Попри всю негуманність цих заходів, це ще й не допомагає - пізно. Маховик розкрутився...
До чого тут Україна? Здавалося б, нам перенаселення не загрожує - такого скорочення населення без наявних ознак на кшталт голоду чи чуми світ не бачив! А це як казати. Проведімо тест - уявимо собі густонаселену країну, відразу ж постає образ Китаю або якоїсь країни Південно-Східної Азії: вулиці, що аж кишать людьми, земля, поділена на крихітні діляночки, тіснота, шум і дискомфорт...
Ми зовсім не страждаємо від незаселеності. Навпаки, Україна лідирує у світі за показником розораності земель (майже 80% території - абсолютно ідіотський показник). Лісистість України становить всього 16%, при тому значка кількість регіонів лісових масивів як таких не має взагалі (А насадити - про це хтось колись думав?). Заповідних площ також дуже мало - всього лише 4% території країни. І тільки 13% земель ніколи не зазнавали впливу людини.
То чи є об'єктивна потреба у поверненні до кількості населення в 52 мільйони, а тим більше - чи є потреба в тому, щоб воно зростало? І чи хтось може сказати, на якій точці треба зупинитися, аби не потрапити в становище країн, змушених обмежувати народжуваність? Беру на себе сміливість стверджувати, що насправді Україні не потрібна велика кількість населення. Ця кількість вже давно не забезпечує ані військових переваг, ані економічної успішності (адже в розвинених країнах більшість людей все одно не зайняті у виробництві реального валового продукту).
Інша справа, що скорочення населення має відбуватися гармонійно. Насправді жахливі показники смертності в Україні, а також тривалості життя (більшість українських чоловіків приречені померти трохи пізніше 60 років, жінки - після сьомого десятка). На вирішення цієї проблеми повинні б були зосередитися всі зусилля держави -та вкотре себе питаєш, чи є в нас держава взагалі? Дивно, але навіть про перспективи вирішення цієї проблеми важко щось почути - в обіцянках політиків все проходить майже непомітно. Зате на проблемі народжуваності всі як один просто зациклилися. Змагання "хто більше пообіцяє за народження дитини?" набуло гротескних форм. 10 тисяч за народження первістка обіцяв БЮТ, по 12 - НУНС та Партія регіонів. За другого блок Тимошенко, як і "нашоукраїнці", вирішили платити 15 тисяч, а регіонали - 25. За третього відповідно 25, 25 і 50 тисяч (цифра безпрецедентна, таке є хіба що в багатих нафтою аравійських монархіях). Більше того, всі фаворити виборців обіцяли приплачувати за дітей аж до їх дорослішання. В планах, мовляв, є виплати на кожну дитину до її повноліття від 100 до 500 грн. Те, що такі наміри - чиста фікція, доводити не треба. Звісно, після виборів у бюджеті будуть дірки, в яких винними опоненти назвуть один одного. Та цікавий сам підхід, що ілюструє повне нерозуміння політиками завдань демографічного планування.
Уявимо собі, що обранці не збрехали, і виконали свої обіцянки. Що тоді чекатиме Україну? Катастрофа! Бо дуже сумнівно, що свідомі громадяни кинуться "плодитися". Навіть не через екологічну свідомість - все значно прозаїчніше. В країні катастрофічно бракує житла, а про розвиток його будівництва особливо ніхто не розпинається.
В нашій державі у більшості лікарень просто страшно народжувати, бо показник дитячої смертності в Україні - найвищий в Європі. Про умови, в яких доводиться народжувати більшості жінок, особливо в районних лікарнях, можна писати трилери. До того ж, пологи майже ніколи не бувають безплатними. Чи є впевненість, що ця проблема скоро відпаде? А хто допоможе сім'ї, коли дитина народиться тяжко хворою, або ж захворіє після народження? Регулярні сюжети про чергове нещасне подружжя, вимушене шукати гроші для лікування за кордоном (не в наших же райлікарнях лікувати важкохвору дитину!) впевненості молодим не додають. А чи можна очікувати в такому разі допомоги від держави, якщо широко розрекламована "Дитяча лікарня майбутнього* будується всім миром лише одна, та й не на весь спектр хвороб?
А питання доступності подальшого навчання, гідного працевлаштування, особистої безпеки дитини на вулицях, відданих криміналу? Хіба вони вже вирішені, і проблема тільки в егоїстичності молодих пар? Врешті, чи не знущанням звучить гонка виплат на народження дітей для мільйона (!) українських сімей, які через безпліддя одного, а то й обох партнерів, не можуть мати дітей? Безпліддя часто лікується, але коштує недешево. Чи хтось гарантував українській сім'ї право хоча б на одну дитину? Право, підтримане матеріально.
Але цей неповний перелік питань зовсім не хвилює досить велику групу нашого суспільства, для якої народження дітей обіцяє стати непоганим джерелом прибутків. Бо ж держава ніяк не планує регулювати, не побоюсь цього слова, якості населення. То чому ж алкоголікам і наркоманам, патологічним неробам і їм подібним, не зайнятися регулярним народженням діточок? Держава за них заплатить, ще й на утримання пообіцяла платити - а гроші, звісно, підуть на розвиток алкогольної промисловості та в доходи наркоманії (а часом чи не вони й лобіюють шляхетну справу - допомогу сім'ям на дітей?). А дітей цих "декласованих елементів" виховуватиме вулиця - і поповнять вони аж ніяк не ряди тих, шо створюють національний продукт.
Отже, підсумовую. Замість розробки чіткої демографічної стратегії, спрямованої на гармонійне скорочення населення до досягнення визначеного оптимуму, а також на продовження тривалості та підвищення якості людського життя, претенденти на владу обіцяють підтримку стрімкого зростання, м'яко кажучи, проблемного населення. Тобто, прагнуть росту популяції замість збалансованого розвитку суспільства. Цікаво, це із злим умислом чи від власної недолугості?
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
