Одна моя знайома журналістка Юлія от вже три роки активно вивчає арабську мову. Щосуботи й щонеділі вона ходить на заняття в ісламський суспільно-культурний центр у Києві. Крім безпосереднього вивчення мови студентам центру розповідають про іслам, мусульманську культуру й обов'язково наприкінці кожного навчального дня пригощають східними насолодами й ароматним чаєм. Все навчання й частування для студентів безкоштовне. Діяльність центру оплачують меценати - іноземні й українські бізнесмени-мусульмани. Як я довідався трохи пізніше, подібні освітні заклади відкриті не тільки в Києві, але й в Одесі та Сімферополі.
Як свідчить інтернет-сайт Асоціації ісламських громадських організацій, крім навчання мовам, такі центри організовують різноманітні культурні заходи - від різних дитячих фестивалів і літніх таборів - до проведення серйозних міжнародних круглих столів. Природньо, головна мета подібних акцій - популяризація ісламської культури. Хоча, як говорить моя знайома, більшість учнів у центрі - не мусульмани.
Юліа дуже задоволена заняттями у Центрі, й тим, що арабській її вчать безпосередні носії мови. Після закінчення 5-річного курсу вона збирається їхати працювати в одну з українських нафторозвідувальних компаній на близькому Сході. Каже, що зі знанням арабської зможе зробити собі непогану кар'єру й "там" і "тут".
Інша моя знайома, теж Юлія, живе в Донецьку. Її батько - військовий, а тому в радянський час, роз"їзджаючи разом з батьками по містах і селах СРСР, у школі вона не вивчала української. Сьогодні Юлія працює секретарем у суді, і дуже хоче досконало вивчити рідну мову. Однак безкоштовних курсів української вона у своєму місті знайти не може. Брати платні уроки репетиторів не дозволяють скромні доходи. І хоча офіційною і мовою діловодства в Україні є українська, абсолютна більшість документів у донецькому суді, де працює моя знайома, друкується російською. На моє питання, "чому ж ви у своєму суді порушуєте Закон?" вона лише знизує плечима. І додає - "Так майже ніхто отут не знає української".
Коли я чую чергові передвиборні обіцянки зробити ту або іншу мову в моїй країні офіційною або державною, зібрати мільйони підписів і провести референдум, коли по телевізору бачу нескінченні рекламні ролики на мовну тематику, то вкотре переконуюсь у примітивізмі думок наших політичних вождів і партійних лідерів, у їхньому нерозумінні щирої суті того, що відбувається навколо. І що найбільш сумно, - якщо судити з активної реакції електорату на подібні безглузді передвиборні меседжі, примітивність думок політиків згодом активно проростає в думках їхніх виборців.
А що зробили ті, які нині без упину кричать про необхідність надання статусу державної російській мові, для того, щоб їхні виборці спочатку вивчили мову рідну, державну? Відкрили безкоштовні курси? Організували безкоштовне навчання для всіх бажаючих? Профінансували створення бібліотек, лінгафонних кабінетів або навчальних комп'ютерних програм? Чому вивчити безкоштовно іноземну мову в Україні сьогодні простіше, ніж вивчити свою рідну?
Приципово, я навіть не проти надання російській статусу офіційної або державної нарівні з українською. Але тільки за однієї умови. Всі державні службовці моєї країни, а також всі ті, хто одержує заробітню плату від держави, до ухвалення подібного рішення повинні здати серйозний іспит з української. В іншому випадку - звільнитися з посади. Так, по-моєму, буде справедливо.
А коли в чергові вихідні моя київська знайома знову із щирим бажанням і цікавістю йде на свої мовні курси, я чомусь починаю дуже заздрити арабам. Вони можуть пропагувати свою мову, свою культуру, свої традиції далеко від своєї батьківщини. Ми, українці, не можемо цього зробити навіть у себе вдома.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
