Наступний рік оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору. Цьогорічна дата, 75 літ Голодомору 1932-1933 років в Україні, багатозначна. Це час пам’яті, спокути, час «збирати каміння».
Хоча Верховна Рада України й ухвалила рік тому закон про кваліфікацію Голодомору 1932-1933 років як геноциду українського народу, приблизно третина політичної еліти держави досі не визнає факту геноциду.
Комуністи за звичкою пояснюють масовий голод несприятливими погодними умовами, «регіонами» наголошують, що від голоду тоді помирали не тільки мешканці Радянської України.
Додають куті меду деякі «незалежні» журналісти й аналітики, котрі твердять, що визнання Голодомору геноцидом, мовляв, підірве українсько-російську дружбу.
У зв‘язку з цим усім подивимося, що пише про український Голодомор російський журналіст, який виступає під псевдонімом Серґей Мельникофф у статті «Геноцид без лапок».
«Сьогодні головним каменем спотикання у питанні, чи був Голодомор 1932-1933 років в Україні фактом геноциду з боку Російської Федерації, - пише журналіст, - стала національна тема. В обвалі публікацій превалюють спекуляції на тому, що Конвенція ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року не визнає геноцидом знищення людей за соціальною ознакою (селянство, інтелігенція). У ній перераховані тільки чотири людських групи: національна, етнічна, расова і релігійна...
Московські кремле-технологи, фактично загнані у глухий кут ходою самої Історії, доводять, що раз не було гонінь конкретно проти українців, ми, мовляв, мочили на території України всіх підряд, то не було і факту геноциду».
Журналіст погоджується із цією логікою, яка, до речі, притаманна й багатьом заперечникам Голодомору в самій Україні. А далі повертає цю логіку проти її творців.
А далі Серґей Мельникофф веде мову про те, що досі внаслідок політики як «кремлівських чекістів», так і їхньої агентури в Україні відкритий лише невеличкий кавалок більшовицьких документів про Голодомор, але і цього досить для визнання його геноцидом.
«Заперечення факту Голодомору слід прирівняти до кримінального злочину. Тільки таким чином твердолобих послідовників Леніна, Сталіна можна привести до тями,» - закінчує свою статтю російський журналіст.
У 2003 році група людей: історики, медики, священики, соціологи — ініціювала науково-меморіальну експедицію місцями Голодомору, що у 1933 році забрав життя мільйонів українців.
Серед активістів була лікар зі Львова, демограф і керівник групи Анна Семенюк. Вона виступала у 2003 році перед парламентарями і доводила, що тривалий голод викликав у їхніх нащадків тих, хто від голоду загинув, генетичні зміни.
Голодомор став вислідом того, що нині у Полтавській області спостерігається високий рівень смертності, ба більше того, люди, які пережили такий стрес, не могли народити здорових дітей.
У лютому 2003 року вперше відбулися парламентські слухання щодо вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років. Власне, тоді усі питання, які стосувалися великого штучного голоду, обговорювалися лише на рівні громадських організацій.
У 2003-му парламент так і не дав правової оцінки Голодомору як геноциду проти українського народу. І це попри те, що відомі історики та учасники науково-меморіальної експедиції наводили вражаючі факти політикам, організували фотовиставку з фондів державних архівів у приміщенні ВР.
Анна Семенюк, керівник науково-меморіальної експедиції, каже, що 5 років тому їм було дуже складно працювати. Під час своїх поїздок місцями Голодомору вони відчували неприязнь і з боку місцевої влади.
Анна Семенюк: Держава жодного разу, координаційна рада по Голодомору в 2003 році не засідала, бо ми до неї весь час апелювали про підтримку нашої науково-меморіальної експедиції.
Ми апелювали до всіх чиновників в травні місяці 2003 року про жалюгідний стан поховань, про жалюгідний стан сьогоднішнього села і наслідки цієї трагедії на сьогоднішнє українське село.
Я все це доповідала у ВР. Результат був нульовий. 9 липня 2003 року я в Кабміні теж це все доповідала.
Учасники експедиції місцями Голодомору 5 років тому, за інформацією, яку вони оприлюднювали, зазнали на собі тиск і з боку державних, і владних структур.
Особисто у пані Анни з кабінету викрали ультразвуковий апарат, вона була позбавлена підприємницької діяльності.
Анна Семенюк: Так, громадськість завжди займалася Голодомором, і на 2003 рік ми не бачили жодного державного хреста, щоб були поставлені за державні кошти там, де є загиблі від Голодомору. На даний час ситуація вже змінилася.
На Львівщині мешкає чимало людей, переселенців з Великої України, які зазнали голод. Їх сюди, як казали, до «бандерівців» направляли на роботу після навчання і лякали, щоб мовчали про голод.
На сьогодні таких свідків залишилося одиниці, це старі і хворі люди. На координаційній раді зі вшанування жертв Голодомору, яка відбулася нещодавно, Президент заявив, що будуть покарані ті чиновники по областях, які не займаються і не сприяють питанням дослідження Голодомору, тобто пошуком свідків, які ще живуть.
Анна Семенюк: Він сказав чітко на координаційній раді, що будуть покарані чиновники... Дуже просте питання: йдете в паспортний стіл, є виділені кошти, а там видно.
Наприклад, в нашу західну Україну в 1940 роках прислали тисячі людей-працівників НКВС. Ви не думайте, що це були чисто росіяни, це були навіть діти тих, батьки яких вимерли від голоду, і вони виховані в дитячих будинках.
Зараз, живучи в нас, на Західній Україні, це по суті нещасні люди, які потребують реабілітації, вони мали хоча б на старість знати правду, бо правда – це великі ліки. Масово в ті часи, в 1940 роки, присилалися фельдшери в сільські населені пункти, присилалися працівники освіти.
Тобто, я хочу сказати про те, що саме ці люди є пенсійного віку, їм за 80, але вони всі знають, і ми маємо навіть таку, членом експедиції була в нас Софія Денисенко, яка з нами працювала, книжку написала «Тіні незабутих предків». Таких людей є багато.
Однак сьогодні у Львові та на Львівщині у паспортних столах цим питанням ніхто не займається.
Письменник Микола Шудря, лауреат Національної премії імені Шевченка, поділився своїми думками щодо Голодомору.
Микола Шудря: Я познайомився з фактами Голодомору наочно в 1988 році. Нам у журналі «Україна» дали диктофони, і я поїхав на Полтавщину.
Я зустрічався з багатьма людьми, так би мовити, «рештками» Голодомору. І я зустрічав села на Полтавщині, де німці розстріляли 150 чоловік, то в Голодомор загинуло півсела, 750 осіб.
Я проїхав майже всі райони. Але найперше інтерв’ю я взяв у свого батька. Мій батько був комсомолець. І за якусь пайку він з вокзалу привозив у вимерлі села населення російське, яке заселяло оці пустки, оці хати.
Ви знаєте, я зустрічався з прикладами людоїдства, як мати поїла двох померлих дітей. Я зустрічався з чоловіком, який вижив, вижила його сім’я тільки завдяки тому, що чоловіка заставили хоронити дохлих коней, а він завіз це м’ясо додому, посолив, і ото родина вижила після кінського сапу.
Це було зловмисне винищення народу. Це був геноцид. І цього забувати не можна навіть тому, щоб воно не повторилося не тільки в нас, а й в інших країнах, в інших державах.
Оця гірка, болюча пам’ять має закликати нас і наші наступні покоління, щоб ми не тільки знали про це, не тільки передавали іншим, а, як то кажуть, вчилися, запобігали лиху, яке могло б статися.
Наразі чотирнадцять держав світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Серед них Канада, Сполучені Штати, Італія, Іспанія, Польща. А МЗС Росії звинуватило Україну у спекуляції на темі Голодомору. Водночас активісти однієї із російських організацій розгромили у Москві виставку, присвячену Голодомору. Мер Юрій Лужков засудив вандалів, але зауважив, що певні політичні сили хотіли пов'язати Голодомор із діями російської влади, хоча вони забувають, що Голодомор був не лише в Україні. Поняття “геноцид” і “голодомор” ніколи не пов’язувалися у Росії, констатує історик, представник товариства “Меморіал” Нікіта Петров. І взагалі, на його думку, сьогодні у Росії існує тенденція не лише замовчувати сталінські злочини, але й виправдовувати їх.
Романові і Володимиру - обом. Громадська самоорганізація як суспільне явище була і є. І буде. Нема потреби її створювати. Майдан - один з проявів цього ПОСТІЙНОГО процесу в нації. Нема потреби створювати температуру пацієнту, достаньо її виміряти або відчути....››› Fisher7| 07.01.2009, 22:24
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
