Політика завжди вироджується, якщо в ній не беруть участь виробники матеріальних і моральних вартостей. У певному розумінні письменники – ті самі хлібороби, продуценти, словом, творці хліба духовного, чи то пак насущного!
Інша річ, що для впливу на керування державою, політичний менеджмент і формування суспільної думки не конче бути чиновником або депутатом.
Найкраща наша політика – писати якісні тексти, піднімати самосвідомість суспільства, будити його творчу ініціативу, сприяти народженню й утвердженню та реалізації справжніх пасіонарних особистостей, для яких Особа Народу – понад усе!
Чи відає сучасний чиновник, що його посада передбачає службу Божу Українському Народові, а не прислужування тому, хто на щабель вище в апаратній ієрархії? На зміну службістсько-службовій рабській психології має прийти ієрархія досконалостей, тобто нормальна (і моральна!) селекція обдарувань та їхніх рівнів, коли талановитішу, самостійнішу, свідомішу, здатну на високі вчинки особу висувають на відповідні пости й посади…
Папа Іван Павло ІІ перед своїм переходом на небесні креси просив нас не боятися бути святими, тобто відповідальними. Структуризація та впорядкування політичних еліт, очищення чиновницького середовища від нездорових явищ має відбуватися за участю первинних еліт, зокрема й письменницької. Тільки правда визволить нас, але правда – це не лише те, що “ріжуть в очі”… Це також глибокі знання й розуміння суспільних процесів.
Ось Ігор Павлюк переконує, що в нього можуть забрати державу, але, мовляв, Батьківщину не заберуть. У тому-то й річ, що в нас уже не одне століття відбирають Батьківщину: мілітарно, географічно, геополітично, голодоморами і репресіями, винародовленням і знеособленням, геноцидами й етноцидами. Пів-України денаціоналізовано. Уже в часи незалежності ми вкотре програємо в інформаційних і фінансових війнах – скоро землю скупить неукраїнський, найімовірніше, антиукраїнський елемент…
Не до держави треба бути в опозиції, хоч би яким великим ти не був, а до конкретних чиновників, які не доросли до свого Народу і “всєгда готови” зрадити найсвятіше.
Треба розрізняти політику і політиканство. Письменник – завжди політик у тому розумінні, що “пре плуга”, а якщо потрібно, то й “проти рожна”. Ці якості – головні у справі досягнення повноти та потужності творчих реалізацій, ознака наближення до самого себе, а водночас – до Шевченка, Христа, Первопредка, до того абсолютного ВЗОРУ, за образом і подобою якого ми створені.
Протиставлення літератури і політики – некоректні. Визнаймо краще, що в нас, на жаль, немає ні політики, ні літератури, відповідних новим геополітичним та екологічно-екзистенційним викликам. Хто ж, як не ми, має не тільки пізнати значення та призначення українського феномена, а й запропонувати нову мету, нові шляхи до неї, тактику і стратегію суспільного самобудівництва та державницької політики?! Ніхто ж не скасовував віковічного походу людей і народів, духовного здвигу та подвигу все нових і нових поколінь у боротьбі за повноту людського щастя, самоствердження та реалізацію творчих надзусиль. Ця боротьба має бути “За!”, а не проти когось. Але якщо нам стають на дорозі деструктивні, руйнівні, хворобливі явища чи ініціативи, їх треба посувати на узбіччя, на маргінеси, не допускати до головної магістралі, ознакою якої є найповніша творча реалізація людської особи й особи народу. Це і є перемога світла над темрявою, перемога національних і вселюдських універсальних вартостей.
Треба відрізняти розвиток особи від знеособлення, націю від руйнації. Творче змагання та ширення культури – це одне. Експансія, нехай і культурна, коштом інших – це інше. Не можна зрікатися своїх природних пасіонарних обов’язків. Усе, що природне, людське, національне, – б у д у є. Усе, що служить чи прислужує імперіям, глобалізму, манії грандіоза, знеособленню – ще в зародку безперспективне і, врешті-решт, саможерне.
Письменник – особа особлива: він може про все це й не говорити й навіть не писати, але якщо його аполітичний, на перший погляд, твір впливає позитивно на стан душі, такий не-політик хоч-не-хоч перебуває в центрі політичних баталій за моральний максимум, а оскільки “моральність” – явище нечуване в цьому часопросторі, хтось мав би виписати конкретно всю аморальність політичного чи спілчанського бомонду.
Браво, пане Богдане! Вашими б устами та мед пити. У кожного українського письменника в шухлядах не один і не два твори чекають свого часу. Але видати річ - це одна, хоч і вельми непроста справа: спробуйте її поширити, навіть безкоштовно. Чи хоч раз Ви бачили по телебаченню когось із наших чуудових публіцистів, таких як Василь Захарченко, Іван Белебеха? А тим часом учора, в неділю, в найкращий час по телевізору довго теревенили про Україну Ян Табачник і Олесь Бузина - самовпевнені, пики аж лисняться від самовдоволлення, а на них відкритим текстом написано, які вони розумні і цікаві співбесідники.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
