Наші висновки та застереження ґрунтуються й на власному практичному й теоретичному досвіді, й на досвіді юридичних і фізичних осіб останніх двох десятиліть. Не залишився поза увагою і досвід цивілізованих країн.
Зокрема, викладач права університету Чикаго Девід П. Каррі, говорячи не лише про Конституцію США, а й маючи на увазі конституційний процес як такий, наголошував: “Творці Конституції знали: вона, щоб бути довговічною, повинна промовляти широкими загальними термінами, полишаючи розроблення деталей на майбутніх інтерпретаторів, оскільки “великі накреслення” Конституції мали застосовувати до безлічі непередбачуваних проблем” (О. Проценко, В. Чепинога, “Вкрадені” принципи. Конституція Пилипа Орлика та основи американської демократії. – Україна, 1995, №7-8, С. 2).
Якщо ж ми бажаємо, вміємо, волаємо та відкидатимемо синдром недонаціональних недореспубліканців, то мусимо поставити собі за мету конституцієтворчість заради створення реального цивілізованого громадянського суспільства. І розпочинати цю боротьбу слід із себе, з власних фундаментальних принципів і засад особистісного громадянського становлення розвитку та процвітання.
Тут знову заледве обійдемося без цитування наших мудрих співвітчизників, зокрема, Валерія Семиволоса (В. Семиволос, “Семь пальцев” гражданского общества. – Політика, 22.10.1997):
1. “Для початку слід усвідомити, що громадянське суспільство можуть сформувати тільки лиш вільні й незалежні особистості. Але, як відомо, ні армія, ні держава, ні партії, ні закон – ніщо й ніхто не дає такої свободи і незалежності, як приватна власність. Тобто громадянське суспільство – це такий стан, коли практично кожен громадянин є і може стати власником будь-чого: чи автомобільного гіганта, чи свічного заводика – за бажанням”.
2. “Громадянське суспільство – це коли ти з материнським молоком всмоктуєш або дещо пізніше усвідомлюєш: приватна власність – це священна корова. І немає у світі тяжчого злочину, аніж посягання на чиюсь (і твою також) власність. А держава зі всіма інститутами й атрибутами – з армією, з поліцією, з судом, законом, парламентом, президентом та ін. – зобов’язана пильно слідкувати, щоб нічиї брудні руки не тягнулися до твоєї фешенебельної вілли на узбережжі Криму чи на клаптику землі з милою для твого ока халупою в якомусь забутому Богом кутку.
Проте таким чином поводиться тільки держава, що її видресирувало громадянське суспільство... Тож основне завдання громадянського суспільства – це приручення дикої держави”.
3. “...Будь-яка держава першочерговим завданням вважає якнайглибше і якнайнахабніше залізти громадянину до кишені... Однак, якщо знахабніла держава не тільки виверне кишені лояльного громадянина, але ще й сяде бідоласі на шию, примовляючи при цьому на вухо: “Як працюється? Як поживаєш?”, то цей громадянин просто зобов’язаний перестати бути лояльним і, в ліпшому випадку, мусить послати державних бонз у відставку, в гіршому – за ґрати, ну, а в найгіршому – в еміграцію чи з мосту у Фонтанку [у Дніпро].
Це останнє має назву революція, після якої не залишається ні держави, ні громадянського суспільства, якщо воно до початку цієї напасті існувало. Навчені гірким досвідом маратівсько-кромвелівських потрясінь, мудрі держави, а саме… Франція, Великобританія чи Німеччина, до такого стану не доводять. Мудрі суспільства – так само”.
4. “…Суспільство, зденервоване зневагою і ошукане передвиборним краснобайством державних мужів, влаштовує своїм обранцям достроковий вселенський прочухан із заморським найменням “імпічмент”, після якого народні улюбленці заречуться самі й нащадкам своїм до сьомого коліна закажуть ходіння в батьки нації.
Усе разом це називається правом і є невід’ємним елементом громадянського суспільства...
...усенародні обранці, незважаючи на жодні декларації, не несуть жодної відповідальності за свої вчинки ні перед виборцями, ні перед суспільством, ні перед державою. Тобто само собою виборче право без ефективного механізму контролю за діяльністю депутатів не вартує й копійки. У всьому цивілізованому світі простий, як двері, й ефективний, як пурген при політичних запорах, механізм такого контролю ґрунтується на багатопартійності,.. яка є складовою громадянського суспільства”.
5. “Правова держава головно відрізняється верховенством права – від правил переходу вулиці до контролю за діяльністю такого серйозного інституту, як спецслужба. А за тим, щоб це верховенство ніхто не порушував, слідкує Конституційний Суд, членом якого в деяких країнах стати значно тяжче, ніж президентом.
Таким чином, громадянське суспільство – це правове суспільство”.
6. “Держава з наймогутнішою в світі армією, з жорстокою політичною системою, з потужним “вовкодавом” КДБ та зі всеконтролюючою КПРС на чолі, щезла з карти світу практично за три доби. Спробуйте розвалити таким чином Францію, Великобританію чи Німеччину. Нічого не вийде, оскільки міць цих держав зумовлена силою громадянського суспільства...
...тут держава вже вимуштрувана суспільством поважати його свободи й навіть охороняти їх. У свою чергу, народ утримується від втручань у державні справи з дріб’язкових питань.
Але задля досягнення такого стану суспільству необхідно передовсім вибратися з-під гніту державної міці, тобто самому стати силою – створити власні структури, за їх допомоги перехопити ініціативу й тиснути на больові точки влади доти, доки вона не навчиться ні на йоту не виходити за рамки закону. Того закону, зважте, що його продиктувала не держава, а спільнота.
Структурами громадянського суспільства є будь-які незалежні об’єднання громадян. Це – асоціації дрібних і середніх власників, споживачів, різноманітні профспілки, розмаїті фонди й клуби – від федерації підприємців до ліги сексуальних меншин...
Таким чином, незалежні від держави громадські організації, наукові та навчальні суспільні інституції, опозиційні партії є невід’ємною часткою громадянського суспільства”.
7. “...Хто володіє інформацією, той контролює ситуацію. Практичні американці, аби покласти край цій боротьбі, взяли й у самій Конституції вдарили державу по руках: “Конгресу заборонено видавати закони, що обмежують свободу слова і преси”. Отже, громадянське суспільство може існувати тільки лиш за наявності незалежних преси, радіо й телебачення”.
“Ну, а підґрунтя громадянського суспільства – середній клас власників: бізнесменів, фермерів, підприємців, висококваліфікованих робітників, високооплачуваної інтелігенції. Чи маємо ми цей клас? Маємо, але тільки у зародковому стані. І допоки такий зародковий стан триватиме, громадянське суспільство нікому буде формувати, а значить, ми не будемо мати й повноцінної держави”.
Здавалося б, ми у власних і цитованих публікаціях аж надто повторюємося й чи не на кожному кроці нагадуємо про давно відомі речі. А тут знову за рибу гроші.
...У тім-то й річ, що не за “рибу”... А за ІСТИНУ: якщо принаймні у трьох авторів думки збігаються, це означає, що ЧАС ПРОБУДЖЕННЯ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ В УКРАЇНІ НАСТАВ.
...Ми покликані гуртом бити у дзвони правди: народ упевнено йде до влади, незважаючи на державну міць, корумповану згуртованість і тимчасові фінансово-економічні переваги. Вже маємо фору у вигляді української національної, людиноцентричної, прогромадянської філософії, ідеології, стратегії, тактики та практики патріотичного буття й діяння, перебудови України.
Ідеологічна складова ринкового суспільства як багаторівневої поліфункціональної системи цінностей, вигідних самодостатнім особистостям виявилася переможною на всіх континентах і в абсолютній більшості країн. Світ не знає жодної держави, жодної нації, яка існувала б без ідеології. Ніде у світі громадяни не зазнали такого нищівного удару по національному приватному власникові, як в Україні. Ніхто не може “похвалитися” гіркотою буття в часи вихолощення суті, духу й букви приватної власності, як це було в нас.
Триєдність складових: філософії, ідеології й економіки – у процесі ринкового становлення української нації, держави і громадянства, кожного громадянина як повноцінної особистості, передбачає триєдину сутність: ментальність господаря + позитивне світобачення й таке ж повсякденне діяння + активна участь кожного й усіх в економічних, політичних, правових, продуктивних і соціальних процесах країни в межах конституційного поля.
Плекання стрункого, логічно й семантично вивіреного ринкового конкурентного суспільства зі світовим рівнем соціальних гарантій за наш український кошт – це наша громадянська позиція і місія, коли завгодно.
Коли у світі до нестями чубляться, кожен більш-менш мудрий та освічений громадянин України мусить визначитися, з якою державою і нацією йому безпечніше й комфортніше, з якою ідеологією і правдою, з яким правом і обов’язком пов’язати власну долю й долю своїх нащадків.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
