Дострокові парламентські вибори знову поставили на порядок денний проблему формування української політичної нації, яка тісно пов’язана зі становленням національної самосвідомості й ідентичності.
Це особливо актуально з огляду на процеси глобалізації, в які дедалі глибше втягується наша країна. Адже у світовому політичному й економічному контексті Україна не повинна втратити свого самобутнього культурного обличчя.
Українці нині є політичною нацією, до складу якої входять багато етносів. Об’єднати їх на рівні ментальності може лише спільна самосвідомість, що є обов’язковим підґрунтям формування ідентичності в кожного громадянина й усього народу. Кожна особистість, яка ідентифікує себе з Україною, повинна ідентифікувати себе з національною культурою.
Двома найважливішими чинниками та механізмами культурно-національної ідентифікації є мова (чи радше слово) й національна пам’ять.
Українське слово може й повинно існувати у трьох найважливіших культурогенних сферах: у використанні носіями мови, а рівно і в освітньому процесі, в друкованому вигляді у книжках і періодиці й у передачах телебачення та радіо.
Стосовно використання мови тими, хто мав би бути її носіями, мусимо із сумом констатувати: українське слово залишається непопулярним, його рідко можна почути навіть на вулицях столиці. А що вже казати про Дніпропетровськ чи Донецьк?! В освіті, незважаючи на те, що, відповідно до чинного законодавства, вона є україномовною, як і в побуті, не все так гладко. Майже вся (за винятком нечисленних українських шкіл чи українських класів) середня освіта у східних регіонах є російськомовною. На весь Крим ледь налічують десяток українських шкіл. Вищі навчальні заклади формально є україномовними в усій Україні. Проте й там за межами лекційних аудиторій українська залишається раритетом.
Такому стану, поза суб’єктивними чинниками, є й об’єктивне пояснення. Уся художня та майже вся навчальна література (особливо якісна), а з ними й періодичні видання, є російськомовними. Тож звідки людині набиратися українського слова, якщо на книжкових полицях магазинів стоїть Дарья Донцова й немає навіть натяку на українських авторів? Іще гірше в бібліотеках, куди нова література майже не надходить, тож читач мусить користуватися радянськими виданнями. І це при тому, що, скажімо, навчальна література радянських часів узагалі є морально застарілою.
Доповнюють сумну картину занедбаності українського слова радіо та телебачення. Які ви можете назвати найпопулярніші радіостанції в Україні? Парадокс, але це “Русское радио” та радіо “Шансон”!!! Назви говорять самі за себе. А якщо вам трапиться їх іще й послухати, то, крім реплік діджея, навряд почуєте хоч одне українське слово. Усі пісні – російською. Телебачення – окрема розмова. З одного боку, воно дійсно стає україномовним, а з іншого – набула поширення практика такої собі двомовності програм, коли ведучі говорять одразу українською та російською. Такий плюралізм, можливо, й відповідає політкоректності, але перетворює українську мову на “додаткову” та сприяє закріпленню суржику.
На моє переконання, проблема використання українського слова в побуті, науці та медіа виникає через недостатню увагу до національної пам’яті. Тут, мабуть, корінь усіх наших бід. Як люди, які не відчувають наявності в них спільного історичного та культурного минулого, можуть ідентифікувати себе як єдина нація, прагнути розмовляти єдиною мовою? Ключовою постає тема виховання.
Пріоритетом для дошкільних закладів і шкіл має стати виховання в дітей почуття любові й поваги до традицій нашого народу, його минулого, гордості за свою країну та видатних українців. У дітях потрібно зрощувати радість спільних перемог і жаль поразок українського народу, плекати любов до своєї культури. Маленький українець повинен пишатися, що живе в країні Івана Мазепи та Пилипа Орлика, Тараса Шевченка та Лесі Українки, Леся Курбаса та Марії Заньковецької, Ліни Костенко та Василя Стуса.
Окрім того, свою культуру не тільки варто, а й необхідно активно пропагувати за кордоном. Ганебним є випадок, коли в російській школі п’ятикласник назвав Шевченка видатним українським футболістом... Про видатного українського поета й художника Шевченка (який, до речі, довго жив у Петербурзі) дитина не чула.
Звичайно, формуванням спільної історичної та культурної пам’яті слід займатися на науковому рівні. 2006 року в Києві створили Український інститут національної пам’яті, проте за понад рік свого існування він не запропонував країні ні ідей, ні програм, ні доктрин, ні стратегій, які втілювали б у життя. А може, замовлення не було? Адже Кабмін Януковича виділив кошти на утримання штату лише 25 співробітників. І ними розпоряджається Державний комітет архівів, яким керує представниця КПУ Ольга Гінзбург. Тут не до національної пам’яті.
Наша дійсність засвідчує: держава повністю занедбала питання формування української політичної нації та її культурної ідентичності, що може мати незворотні наслідки. Потрібні невідкладні рішучі кроки, які дозволили б подолати тенденцію бездіяльності та регресивності влади в культурному секторі. З цією метою необхідно: створити комплексну статистичну картину функціонування української мови в різних сферах суспільного та культурного життя й розробити на цій основі реальну програму її емансипації; рішуче переорієнтувати видавничі потужності друкарень України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для ВНЗ; значно збільшити увагу засобів масової інформації, передусім телебачення та місцевої преси (які тут особливо консервативні), до популяризації української історії та культури, зокрема задля впливу на формування культурних потреб; збільшити асигнування на розвиток науки та культури, модернізацію її матеріально-технічної бази; розширити мережу театрів, філармоній, виконавчих колективів, музеїв, бібліотек, книгарень.
Лише після того, як виконають ці невідкладні завдання в культурній площині (а ми маємо впевненість, що їх виконає новий демократичний уряд!), можна говорити про створення міцного й надійного культурного підґрунтя для формування української національної ідентичності.
Олена Шустік журналіст, народний депутат України, Київ
1. Якщо є люди, які розбираються в деякому предметі, і мають педагогічні задатки для цього, вони без проблем зможуть написати книжку українською, зокрема наукову. Інша справа, що таких задатків у наших викладачів нема. Тому і видають більшість з них всяку макулатуру. І нічого шукати мовну проблему там, де постала "криза жанру".
2.З такими настроями ми скоро будемо схожі на Словенію якусь, яка нічим особливо похвалитися не може, зате самобутня така, що хоч ховайся. Перевагу над іншими потрібно доводити у боротьбі з ними. Я й так знаю, що я гарний, але для інших це - не аргумент.
3.Нація - це кров. Перестаньте говорити про політичну націю, бо я не маю нічого спільного з євреями і росіянами, а тим більше з кримськими татарами - а то теж, по суті, українська політична нація. Доживемося скоро до норвезького сорому: на днях там негритоску (!) обрали міністром рівності (цікава назва міністерства, не правда?).
Пані Олена зачепила дуже болісну тему. Памятаю, коли відбувся перший фестиваль "Червоної рути", радіоефір заполонили українські патріотичні пісні. Думалось, і далі пануватиме таке ж піденесення, але патріотичні ініціативи загнуздали компартійні вершники і тепер - хоч днями не відходь від телевізора - ніколи не почуєш української за духом пісні, такої, яка б живила "дух, що тіло рве до бою". Йде повсюдне випробування українців на терплячість. Не вірю, що таке становище пануватиме вічно.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
