Понад усі втрати, ближні й дальні, понад усе найдорожче – найбільшою згубою є втрата самого себе, своєї ідеальної сутності.
Самопізнання є пізнанням життєтворчих первнів світобудови. На жаль, сучасний психоаналіз, як і всі модерні й постмодерні дискурси, не міг не зупинитися перед нерозгаданою Тайною творчості, бо, йдучи за греками, європейці підмінили Душу Психеєю. Тому й виникло психопатичне поле спотворень і зміщень, яке завело пізнання в лабіринти блукань, а вивело, знову ж таки… в глухий кут. Річ у тім, що людина володіє понятійно закріпленими життєвою практикою різновидами волі, які роблять її вільною, але ж не від Бога, тобто не божевільною. Це насамперед творча воля, сила волі, воля до життя й воля як свобода. Цей інструментарій самобудівництва уможливлює реалізацію Божого образу, за подобою якого створена людська душа, інакше кажучи, все в Божій волі. Віровизнання Тайни не принижує і не звужує творчих можливостей людини, тому й бунт супроти Бога, Творця, Батька виглядає несусвітнім ідіотизмом чи й дебільним непорозумінням. Людина, яка всьому має давати лад, самовладає великим духовним скарбом, але через непорозуміння спотворює його в скорб велику, якщо зраджує сама себе, Бога в собі. Етимологічно м’яке “л” позначає у світових мітологіях Бога, без якого люди стають юдами. “Без Бога ні до порога!” – каже народна приказка. Неодмінне леління душі виносить людину на гребінь Всебожого хвилювання, дає золоті ключі до продовження творення світу, зокрема й через словотворення та слововідтворення. Людська душа триєдина, як і Творець, за образом і подобою якого вона створена ідеальною, і функціонує за умови погодженої взаємодії підсвідомого й надсвідомого. Ця взаємодія, чи функціонально-синкретична взаємність, виносить на екран свідомості ті чи ті результати творчого акту. Я вже писав, що кожна людина потенційно геніальна з генетичної матриці, з материнського гена, однак реалізувати її неможливо без участі духовного Отця, інакше кажучи, Богонатхнення. Без Бога закопуються таланти або ж виривається з надр генетичного досвіду злий геній, одержимий безпросвітнім сатанінням. Те саме є не те саме: Богонатхненність і одержимість – непримиренні антиподи. Сплутування цих протилежностей – найбільша трагедія кінця часів, яка, на жаль, заторкнула навіть нашу, безумовно божественну, Лесю Українку: ну, не можна називати “Богонатхненну” “Одержимою”! Тарас Шевченко, йдучи за неправильно перекладеним чи потрактованим апостолом Павлом, хвацько взявся за Самого: “Проклену самого Бога – за Неї душу погублю! ” Очевидно, в Павла треба читати не “заради Ізраїлю душу погублю”, а “Заради спасіння Ізраїлю душу покладу!” “Покласти” – героїчний чин, “погубити” – злочин. І не просто заради когось чи чогось варто віддати душу, а заради спасіння найдорожчого, зокрема й когось-чогось… Про лайку та прокльони я, з вашого дозволу, промовчу. Шевченко сам себе захистить, хоча й він було помилявся. Видається, пророк мав на оці накинуті нам чужі, а то й зловорожі, інтерпретації божества, їхню політизацію, цебто “службу” якогось Саваота чи, до пари йому, Єгови імперіалістичним амбіціям збирачів земель. Але й тут я не впадав би в “полеміку” з глобалістами – шкура не варта виправи!
Душевність і людяність – синонімічні. З допомогою надсвідомого Богонатхнення усвідомлена воля творчої особистості не тільки дістається глибин підсвідомого, а й чинить більш або менш вдалий відбір і вибір із неміряних багатств генетичного досвіду, зворушує саму серцевину генетичної матриці, Боже осердя людської сердечності, та виносить наверх “дивнії перли” культури й культу. Носієм архетипів є словообраз або ж внутрішня форма слова. Мета культури – постійно розкодовувати давні міти і знову кодувати їх у нових посилах, інакше кажучи, наслідувати, утверджувати й розвивати Первозамисел. Дотепер не розтаємничені знання про природу людини внутрішньої, душевної, сердечної – закриті для цивілізації через підміну міту міфом. Скільки я не говорив і не писав про принциповість розрізнення цих понять, віз і досі там. Скажімо, цю диспозицію вжила львівська письменниця як підзаголовок до своєї книжечки “За нас у Львові”. Однак, знову ж таки не зрозуміло, в якому значенні, чи збагне читач, що йдеться про принципове й неодмінне розрізнення міту як вольової мети (це ж треба вміти!) від звичайнісінької міфологізації або ж свідомого чи несвідомого затьмарення свідомості в людині з’юдженій, чи то пак зрадженій (зрадливій), бо ж зраджений той, хто зраджує, а не той, кого зрадили. Вся дотеперішня міфологічна наука, попри нагромадження матеріалу й розмаїті підходи, теж заблукала між трьох сосен через сплутування цих понять. Так само недосконалі й інші дефініції, які використовує сучасна наука. Всі біди від протиставлення фізичного й духовного. Яйце чи курка, матерія чи дух – ось камінь спотикання! Я вже пропонував точний інструментарій, яким володіє українська мова, для вирішення цих елементарних непорозумінь, але від українства відхрещуються самі українці, то звідки ж візьмуться наші симпатики деінде?
Голова та серце, раціональне й емоційне не протиставні, а взаємодійні. Ключем до розуміння ще однієї грані людської сутності є дивовижно універсальний словообраз, поняття або й формула – “відчуття”. Жалю гідна людина – жалюгідна: не співчувати треба одне одному, а співвідчувати. Відчуття структурно триєдине та взаємодійно парне, як усе на світі. Етимологія цього слова – на поверхні. Звісно ж, формально “від” – префікс, “чут” – корінь, “т” із наступним пом’якшенням – суфікс. Насправді ж слово триєдине, тому й маємо три корінчики.
“Від” – відати-знати, видіти-бачити – представляє раціональне, логічне, розумове начало, самі знання. “Чут” – презентує всі види людських чуттів та чулість серця (емоційне начало). “Те” – частка Абсолюту – представляє Тео-Бога. Отож, відчуття – це ключ до відчування абсолютно трансцендентного: людина, створена за подобою ідеального образу, сама творить образ, у якому животворить її божественна природа й образ світу, тобто самопізнання є пізнанням світу і навпаки. Тому й немає суперечностей між раціональним та емоційним: наша мета – зреалізувати глибоко науковий і цілісно сакральний світогляд, усіма чуттями та всім розумінням, поєднаними людською й Божою волею, всім серцем та главою, цілісним світообразом Божественної душі – відчути те, чого й дурень, і мудрий не розпізнають у суто раціональний спосіб. Тим паче, безсилими є чуття без розумового кермування та правування з допомогою усвідомлених знань, бо ж голова – те основне, що відрізняє людину розумну й відповідальну від стихійних первнів рефлективної чуттєвості, властивої більше фізіології тварин. Водночас “твар” (лице), “тварина” (звір) і “творчість” непротиставні, бо все – діяння Верховного Творця. Йдеться про розрізнення в межах цілого.
Взаємодійні парності і структурно тринітарні тріади пронизують усе суще, складаючи живу картину творення і світовідтворення. Подібно Нав, Прав і Яв “працюють” на ниві уяви. Відбувається перетікання життя і смерті під жорстким контролем Правди, що, як і правильність чи справедливість, веде свій родовід від празнань. Інакше кажучи, правда – це празнання (правіди) в нашій уяві й,водночас, справедливість на землі: Бог не злий і не добрий – Бог справедливий. Те, що правда етимологізується як “пра-віда”, до речі і не до речі повторюють услід за мною, але не тільки не живуть нею, а й не відають, про що мовлять та що чинять.
Несвідоме чи підсвідоме, тобто ситуаційно невідоме, не замінять абсолютно невідомого, незнаного, непізнаваного, яким є надсвідоме або ж Тайна Святого Духа. Ця Тайна незбагненна, але ж… справжня. Не слід сплутувати також поняття культурного архетипу з атавістичною архаїкою. Первозамисел стосовно Божої раси був ідеальним, але його спотворення мутагенною практикою і здичавінням спровокувало дуалістичне роздвоєння людства. Тим часом упродовж багатьох тисячоліть людина не надто й розвивалася. Хто пішов шляхом заховування традиції, збереження в собі людини, втримали здатність до творчості і співтворчості. Хто відступив від величі Божого Образу, деградував, опустився до спотворення первісного Замислу.
Ця правда про правду і кривду людського роду, як ніколи, актуальна сьогодні: УСЕ МИНЕТЬСЯ – ОДНА ПРАВДА ЗОСТАНЕТЬСЯ!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
