Мені пощастило. Я знімав фільми на студії ім. Довженка, на студії в Одесі, на всесвітньо відомому, колишньому “Научпопі”, на “Національній кінематеці”, на “Укранімафільмі”, практику проходив на “Мосфільмі”, знаю, що таке студія ВДИКа і студія Інституту екранних мистецтв Національного університету театру кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (КНУ ТКТ). Маю диплом ВДИКу, викладаю в КНУ ТКТ (майстерня режисури художнього кіно – четвертий набір), працював зі слухачами “Інтершколи”, а також з іноземними студентами в Греції. Маю досвід організації кінофестивалю (“Відкрита ніч” 1997-2007), друкуюсь в персі з аналітичними матеріалами. Працюючи в секретаріаті Національної спілки кінематографістів, маю можливість подивитися на проблеми нашого кіно з позиції Громадської організації. Збираючи до купи свій кінодосвід, написав книжку “Шпори для абітурієнта”. Співпрацюю з телебаченням (маю на увазі не участь в телепередачах, а вихід у прямий ефір УТ-1 двох останніх “Відкритих ночей”).
Написав це все без пафосу і без амбіцій, бо 15.02.2007р. в Київській Філармонії на Розширеній Колегії Міністерства Культури і туризму бачив дуже багато людей, які мають набагато ширший і вагоміший досвід. Разом з повноваженнями державного апарату Мінкульту, нашого спільного досвіду достатньо для розв’язання будь-якої кризи в будь-якій культурі будь-якої країни.
Але - не розв’язується.
Під час чергової революції, під стінами Філармонії отаборився мітинг, озброєний потужною акустичною системою - аби попсу почули на лівому березі і рефлекторно потяглися на звичні звуки. А у Філармонії диригент саме взявся відтворювати Дев’яту симфонію Бетховена. Двобій був безпощадний – стіни Філармонії не рятували захисників (свідчення очевидця). Музиканти на чолі з диригентом пішли в атаку на Вєрку Сердючку. В цьому місці спогадів очевидець битви зробив паузу, і тоді я підштовхнув його: “Ну?” Очевидець сумно подивився на мене і сказав: “Переміг Бетховен. Але на вулиці про це не знали”.
Пропоную розділити полеміку цього розділу на чотири частини:
КУЛЬТУРА І КОНТРКУЛЬТУРА
РЕЄСТР ФАЛЬСИФІКАЦІЙ
РЕСУРСИ
ПРОПОЗИЦІЇ
Тези, пропоновані для обговорення, виділено в тексті.
1. КУЛЬТУРА І КОНТРКУЛЬТУРА
Чомусь ніхто на Колегії не звернув увагу на те, що в Україні є два Міністерства. Одне згадане, яке звітує, планує, затверджує на колегіях рішення, але не може покращити ситуацію, а ще одне – реальне Міністерство паралельної культури, або перпендикулярної, тіньової культури, або контркультури або антикультури. У нього немає власного будинку, але є адреса – Україна. Це тіньове міністерство незрівнянно потужніше, ніж Мінкульт. Воно з’явилося тоді, коли держава виставила на спродаж свою стратегічний ресурс – ефір.
“Пошту і телеграф захоплено!” – сьогодні так могли би доповісти Леніну.
У розпродажі ефіру не було б нічого поганого, якби в умовах кожного договору купівлі-продажу було виписано вагому (вирішальну) складову національних інтересів. Можливо, її виписано, але на екранах телевізорів це не відображається.
Сьогодні не Міністерство культури і туризму, а ефір є основним інструментом формування (руйнації) суспільства. Повернути ефір в сферу державних інтересів неможливо - тому, що немає монолітного державного інтересу. Ця різнополюсність, ця битва за Україну (за її землю, нерухомість, ресурси, електорат) яскраво презентована власниками ефіру сьогодні.
Набагато монолітнішою, в якості модератора ефіру, виглядає національна культура у взаємодії, у сполученні з фундаментальною світовою культурою.
Впевнений, основна проблема української культури – відвоювати для себе таку частку ефіру, яка могла би переважити руйнівну силу ефіру - приватизованого роздертого між партіями, конфесіями, мовами, комерційними інтересами, політичними амбіціями.
Саме тому, що лише культура в змозі перемогти в цій битві, її туди і не пускають. Стратегічне питання: повноцінний вихід в ефір національної культури. Решта питань – тактичні.
2. РЕЄСТР ФАЛЬСИФІКАЦІЙ
Пропоную для початку скласти Реєстр фальсифікацій в галузі кіно, що нав’язані суспільству як догми. Найбільш яскраві, на мій погляд, наступні тези:
Підміна перша.
Проголошення українським будь-якого кінотвору, який знімався на території України. Ці фільми (як правило, серіали) знімаються на гроші російських продюсерів, яким економічно вигідніше працювати в Україні, ніж, скажимо, в Росії. Є дві тактики виробництва цих фільмів. Одна не допускає адресних ознак на екрані (в кадрі може бути магазин “МОЛОКО”, але магазин “ХЛІБ” в кадрі не з’явиться). Інша тактика використовує адресні ознаки, механічно поєднуючи їх з російськомовною партитурою діалогів та монологів. Представництво україномовних героїв можливо – на рівні Вєрки Сердючки або кількох реплік старого діда. Ця друга тактика пропонує телевізійному глядачу власну версію України – моделює Україну відповідно до соціального або політичного замовлення.
Українськими ці фільми проголошуються (крапка).
В разі необхідності додається прізвище українського режисера або акторів. Можливі варіанти – присутність частки українських грошей. Як влучно сказав Олесь Санін: “У нас знімаються українські фільми Московського патріархату, а також, інколи, фільми Київського патріархату”. З боку наших авторів вже розроблена система захисту: “Я володію українською мовою і люблю її, але фільми буду знімати українською тоді, коли всі будуть спілкуватися моєю рідною солов’їною”.
Підміна друга.
Суперечка про дублювання фільмів нав’язує суспільству турботу не про свої фільми, яких може не бути, а про іноземні: якою мовою іноземним продюсерам зручніше і дешевше окупувати український національний екранний простір – рідною для них російською або нерідною – українською.
Підміна третя.
Найдешевший спосіб дублювання – субтитри українською мовою. Хоча всім відомо – фільми не читають, а дивляться і слухають (тим більше – по телевізору). Не випадково англомовні фільми по телевізору з субтитрами не демонструють – хто буде читати ці фільми? Краще перейти на інший канал і дивитися російськомовне кіно. Трошки заважатимуть українські субтитри, але їх читати не треба (Україна культурна країна – всі знають дві мови). Вимоги закону виконано.
Підміна четверта.
Лунає теза: чи не замінити начальство в кіно на всіх рівнях на успішних менеджерів телеканалів? Сьогодні телебачення, - найчастіше за допомогою телебачення, - проголошується зразком сучасного успішного менеджменту в сфері екранних мистецтв. Для того, щоби зрозуміти, що вийде з цієї заміни, умикніть телевізор і погуляйте каналами.
Підміна п’ята.
Стверджують, що відвідування кінотеатрів, у порівнянні з добою розквіту кінематографу, катастрофічно впало. Наводяться цифри зменшення кількості кіноустановок в сотні разів. Доводять, що саме це унеможливлює самовідтворення виробництва національного кіно. Насправді, кількість кіноустановок збільшилася, принаймні, на два знака після коми – до кількох мільйонів: кожний телевізор є кінотеатром з кількома залами.
Питання: якщо в ті ностальгійні часи жменя кіноустановок годувала національне кіновиробництво, то чому тепер, коли їх мільйони, національному кінематографу не вистачає грошей на власне виробництво?
Реєстр фальсифікацій та підмін відкрито...
3. РЕСУРСИ
Хтось дуже влучно сказав, що казка – це сон нації. Сьогодні не література, не театр, а саме кіно – основний генератор казок.
Нації дивляться сни в темряві переглядових залів, у сутінках своїх віталень і кухонь перед телевізорами. Сьогодні Україна дивиться чужі сни про ФСБ, про Чечню, про бандитів Петербурга, про американських героїв…
Досвід спілкування з студентами в стінах інституту і на фестивальному майданчику “Відкритої ночі” переконує мене в тому, що ми можемо продукувати свої казки, свої сни – аби лише прозвучав сигнал.
Найбільш драматичним парадоксом для мене є кількість міжнародних призів наших студентів, дипломників, дебютантів, яка залишається у минулому разом зі зміною статусу студента – на статус працівника телебачення, продюсерської структури, кіностудії (найманого працівника). Режисери, яких знали на міжнародних фестивалях, які можуть робити унікальну роботу, стерилізуються до анігіляції. Саме про них з екранів телевізорів кажуть: в Україні немає талантів. В кращому випадку ці таланти знімають поточні російські серіали про проблеми “середньої полоси” іноземної держави.
Як нам підняти українське кіно?
Парадоксально, але частина відповіді лежить в досвіді нашої вищої освіти. Власне, вона залишилася резервацією, де не працюють аморальні закони, які чомусь називають ринковими.
Незважаючи на гостру фінансову недостатність (навіть у порівнянні з безгрошів´ям національного професійного кіновиробництва) саме студентське кіно є найбільш стабільним каналом представництва України на міжнародному рівні, одержуючи численні призи на найпрестижніших кінофестивалях в Каннах, в Берліні, в Клермон-Феррані, в країнах з розвиненим кінематографом на всіх континентах. Реформацію кіноіндустрії України необхідно здійснювати, беручи до уваги цінність досвіду виживання студентського кінематографу. Найбільш яскраво протиріччя між бідністю і результативністю спостерігається в Київському Національному університеті ім. І.К.Карпенка-Карого (КНУТКТ). Досвід КНУ ТКТ слід вивчити для подолання кризи професійного кіновиробництва. Цей досвід гарантує студенту під час його навчання в інституті:
Захист його студентського (робочого) місця, яке не може стати здобиччю стороннього претендента – навіть Депардьє;
Нормативи Виробництва, які не руйнують творчий процес, а сприяють йому;
Пріоритет оригінального національного кіно-телевізійного продукту перед запозиченням, копіюванням та компіляцією готових зразків.
Ці принципи прямо протилежні і несумісні зі стандартами, що панують в кіно-телевізійному виробництві та розповсюдженні продукції, де спостерігається: вільний розподіл робочих місць без освітніх, професійних, ліцензійних та інших регламентацій і без обмежень громадянства працівника; застосування нормативів виробництва, які знищують феномен творчості, гарантують лише механічне виготовлення продукту (за принципом “піпл хаває”); активне використання готової, в тому числі неякісної продукції іноземного виробництва.
Разом з тим, глибока фінансова-технологічна криза навчально-виробничого процесу вимагає негайної реформації до рівня який має належати в сучасному суспільстві екранним мистецтвам. Ця делікатна реформація вимагає не істерики: “В Україні немає вищої освіти!”, а термінового втручання Кабінету Міністрів, Уряду, Президента України для збереження і підтримки того, що працює, незважаючи на всі спроби знищення.
Щодо проблеми забезпечення вітчизняного виробництва молодими талантами та фахівцями, з цим впораються вищі навчальні заклади. Принаймні, сьогодні наших випускників вистачає для експлуатації іноземними продюсерами, яким бракує власних фахівців.
Найнебезпечніше те, що вищу освіту збираються рятувати, а не вивчати її досвід виживання в умовах тотальної блокади. Хотілося б знати - хто і як буде різати курку, яка несе золоті яйця?
Плани порятунку вищої освіти найбільш драматично висвітлюють феномен небезпеки для нашого кіно: ця небезпека має біблійний характер.
Пропоную розширити жанр Червоної книги фатальних проблем українського кіно до зеленого спектру пропозицій. Нехай вони будуть фантастичними, утопічними, романтичними, фінансово обґрунтованими або абсурдними, але - пропонуйте! Відомо, що Ірод наказав знищити всіх немовлят. Всіх до одного, коли дізнався, що один з новонароджених матиме більше влади над людьми, ніж він сам. Сьогодні ті, хто прямо або опосередковано обслуговують інтереси імпортерів кіно, принципово не можуть дозволити собі допустити до екрану жодного “новонародженого”.
Як у Біблії: всіх до одного!
Не залишити навіть найменшого фільму, щоб не проґавити глядацького Бога.
Але саме це – неможливо.
Бог з’явиться.
Попри всі заборони і перешкоди.
Таке вже траплялося. Згадаємо: нічим не примітне “немовля”, якого назвали “Тіні забутих предків”, - не блокбастер, не претендент на всесоюзну прием’єру, проклятий у пологовому відділенні, - похитнув оціночну систему потужного, відрегульованого радянського кінематографу, переглянув стандарти дозволеного, зруйнував ієрархію пріоритетів та імен, спростував найсвятіше в ті часи - ідеологічні канони. Сьогодні допустити це все стосовно до канонів комерційних, які володіють кіноринком України, означає почати перерозподіл капіталів в цій сфері.
Для того, щоб унеможливити подібний “кошмар”, необхідно не лише надійно зупинити кожний готовий український фільм перед екраном, але - блокувати спробу запуску вітчизняного кінофільму - вирізати всіх немовлят. Або, ще надійніше - позбутися їх у материнському лоні, а краще - не допустити запліднення, знищити інкубатор для Золотих яєць.
Звідси всі аргументи проти: кіно в Україні ніколи не існувало! Не було, немає і не буде сценаристів, режисерів, акторів, операторів, продюсерів, викладачів: “Не турбуйтеся, урядовці! Нема для кого затверджувати закони!”
Лише в рамках імперативу Ірода, здобуває пояснення кожний вбивчий аргумент проти українського кіно – проти тих, хто всупереч обставинам його знімає і повертається додому з призами міжнародних кінофестивалів.
4. ПРОПОЗИЦІЇ
ПРОГРАМА ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ (ПРОЕКТ).
Спільне виробництво та розповсюдження продукції національного кіно-телевиробника в національному екранному просторі України.
Сьогодні повернення симпатій глядача лежить через телеефір. Саме телевізійний ефір повинен бути інструментом відродження українського національного кіно, способом поновлення попиту на нього і, одночасно, полем для об’єднання зусиль кінематографа і телебачення з метою спільного виробництва продукції.
Враховуючи це, бюджетне фінансування кіновиробництва на перехідному етапі значною частиною має бути спрямоване на забезпечення програм, призначення яких – пропаганда та реклама через телевізійний ефір кінопродукту, створеного в рамках спільного виробництва телевізійних художніх фільмів.
Програма наполягає на активному залученні Національної спілки кінематографістів України, як рівноправного учасника процесів відродження українського кіно.
Очевидним завданням виробника спільного кіно-телевізійного продукту повинен бути захист інтересів України, її культури, її національних цінностей. Структура, яка повинна опікуватися проблемами національного кіновиробництва, має бути окремим державним органом. Незалежно від назви, ця структура повинна одержати статус Державного продюсера, керівним органом якого є Рада директорів з обов’язковою квотою Національної спілки кінематографістів України.
Обов’язком Державного продюсера є фінансування власної програми кіно-телевиробництва (в межах, передбачених бюджетом, а також із залученням інших джерел), виходячи з національних інтересів на конкурсній основі;
Державний продюсер володіє частиною кінопрокатної мережі та телевізійного ефіру у вигляді власного телеканалу (або часу на телеканалах);
Державні студії є власністю держави. Інші виробники (продюсери) можуть орендувати виробничі потужності Державного продюсера або будувати власні.
ПРОГРАМА
І. Перша частина Програми Державного продюсера (1-3 рік роботи Програми швидкого реагування):
повернення симпатій глядача та його попиту на національну продукцію – анімаційні, неігрові та ігрові короткометражні фільми, телесеріали, телевізійні фільми (має відбутися через телевізійний ефір). Програма передбачає активне вторгнення телевізійного глядача за лаштунки кінопроцесу з метою показати йому все про зйомки кожного, профінансованого бюджетним коштом, фільму - крім його сюжету, а також познайомити з творчими та технічними працівниками через їхні професії;
одночасне будівництво та реставрація прокатної мережі для продукції спільного кіно-телевізійного виробництва;
реформація системи правових взаємин (захист інтересів автора, національних інтересів виробника екранного продукту, подолання конкуренції “піратського ринку”);
реформація професійної освіти;
організація щорічного Національного кінофестивалю (програму фестивалю розроблено), відсутність якого протягом історії кінематографу України можна оцінити лише як чинник деструктивного, руйнівного характеру.
ІІ. Друга частина Програми Державного продюсера (3-5 рік роботи Програми швидкого реагування) – поступове повернення вітчизняної продукції (створеної Державним продюсером та Телевізійним продюсером спільно) в кінопрокатну мережу України.
ІІІ. Третя частина Програми Державного продюсера (5-7 рік роботи Програми швидкого реагування) - вихід національної продукції на зовнішні ринки.
Впевнений, що ситуація вимагає рішучих і нестандартних дій, припинивши війну між телебаченням і кінематографом і перетворивши її руйнівну енергію на енергію будівництва.
Лише в цьому випадку можливе справжнє врегулювання авторського права відповідно до міжнародних законів, а також забезпечення контролю за дотриманням цих законів;
Лише в цьому випадку можливе належне фінансування вищої профільної освіти (в межах, що повинні бути передбачені та профінансовані бюджетом, а також із залученням інших джерел), реформування системи освіти, ліцензування основних творчих професій, впровадження законодавчих ініціатив, які гарантуватимуть дипломованим випускникам вищих навчальних закладів роботу за фахом в Україні за єдиною для всіх працівників галузі контрактною системою;
Лише в цьому випадку український кінематограф і телебачення (не лише Державний продюсер) зможуть скористатися законною частиною прибутків від використання іноземним виробником кадрових, виробничих та природних ресурсів на території України у вигляді відрахувань у відповідні професійні гільдії, фонди;
Лише в цьому випадку вітчизняний виробник кінопродукту зможе повернути собі позиції на ринку дистрибуції принаймні в трьох напрямках: дотримання реальної квоти національного продукту на ринку; збір з іноземної продукції в прокаті і в телевізійному ефірі на користь власного виробництва і власної прокатної системи (в тому числі - у вигляді відрахувань у відповідні професійні гільдії, фонди).
Михайло Іллєнко, режисер, організатор фестивалю українського кіно «Відкрита ніч»
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Під час чергової революції, під стінами Філармонії отаборився мітинг, озброєний потужною акустичною системою - аби попсу почули на лівому березі і рефлекторно потяглися на звичні звуки. А у Філармонії диригент саме взявся відтворювати Дев’яту симфонію Бетховена. Двобій був безпощадний – стіни Філармонії не рятували захисників (свідчення очевидця). Музиканти на чолі з диригентом пішли в атаку на Вєрку Сердючку. В цьому місці спогадів очевидець битви зробив паузу, і тоді я підштовхнув його: “Ну?” Очевидець сумно подивився на мене і сказав: “Переміг Бетховен. Але на вулиці про це не знали”.