«Чи буде кара // Царям, царятам на землі?» – запитував Тарас Шевченко майже півтора століття тому. Упродовж цього часу поет був незручним для будь-якої влади, кожен правитель його боявся і тому переслідував прихильників поета і навіть нищив його портрети. 194 роки тому 9 березня народився Тарас Шевченко.
Вперше Тарас Шевченко був заарештований у Києві 5 квітня 1847 року за звинуваченням у належності до Кирило-Мефодіївського братства. Під час обшуку в поета вилучили рукопис збірки «3 літа», поезії з якої слідчі визначили як «вірші самого підбурливого змісту». За це Шевченко був на 10 років засланий солдатом до Окремого Оренбурзького корпусу, згідно з резолюцією царя Миколи І, «із забороною писати і малювати». Вдруге поета заарештували в липні 1859 року під час його поїздки до України.
О зоре ясная моя! Ведеш мене з тюрми, з неволі Якраз на смітничок Миколи, І світиш, і гориш над ним Огнем невидимим, святим, Животворящим, а із гною Встають стовпом передо мною Його безбожнії діла... Безбожний царю, творче зла, Правди гонителю жестокий! Чого накоїв на землі!
Переляк владоможців
У лютому 1914 року російський уряд заборонив відзначати 100-річчя від народження поета і 53-тю річницю його смерті. У лютому 1918 року бійці російської більшовицької армії, що захопила Київ, знущалися з портретів Шевченка, а у листопаді офіцери гетьманського штабу розбивали його бюсти.
1964 року ректор Київського університету Швець молотком розбив вітраж із портретом Шевченка у вестибюлі головного корпусу університету. Міліція та КҐБ переслідували прихильників творчості Шевченка, що без дозволу влади щороку збиралися біля пам’ятника поетові у сквері Київського університету 9 березня та 22 травня.
А 9 березня 2001 року тисячі людей, що всупереч забороні намагалися покласти квіти до пам’ятника Шевченку у Києві, були побиті підрозділами міліції та внутрішніх військ.
Однією з основних тем переговорів між Президентом України Віктором Ющенком та Президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим став Єдиний Економічний Простір (ЄЕП). Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних та економічних експертів з питанням щодо перспектив ЄЕП.
Валерій ЧАЛИЙ (директор міжнародних програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова): „Сьогодні ЄЕП не здається більш життєздатним, ніж це було скажімо рік тому. Створення цієї структури відбувається не з фундаменту, а з даху. Тобто, є бажання проскочити перші рівні інтеграції і одразу вийти на модель не нижче митного чи економічного союзу. При цьому широкої дискусії в самій Україні (залучення експертних оцінок) фактично не відбулося ні при Кучмі, і нажаль не відбувається сьогодні при Ющенкові. Відтак робляться деякі заяви, які потребують додаткового обговорення спочатку всередині країни (знаходження політичного консенсусу), а потім вже винесення на міжнародну арену. Проект Єдиного Економічного Простору, на мій погляд, в тому вигляді в якому він зараз готується, не має перспектив. Сьогодні більш доречно говорити не про гіпотетичні інтеграційні моделі, а про конкретні проекти секторальної взаємодії, співробітництво з реалізацією крупних високотехнологічних проектів. В цих проектах можуть брати участь всі чотири країни члени ЄЕП, але чомусь в першу чергу мова йде скоріше про політичну модель ніж економічну. Дуже важливий момент сьогодні – це аналіз не тільки наших перспектив в ЄЕП і того рівня інтеграції до якого ми можемо йти, але й аналіз співвідношення наших позицій щодо розвитку ЄЕП з деклараціями влади стосовно європейської і євроатлантичної інтеграції. На мій погляд, останні заяви в Казахстані показали, що в наших владних структурах на сьогоднішній день немає чіткого розуміння можливості одночасності двох інтеграцій, пріоритетів стосовно взаємовідносин з Росією, взагалі бачення стратегії розвитку України. Для того, щоб дати відповідь про перспективи участі України в ЄЕП, треба визначити чітку стратегію розвитку України. З цього сьогодні й потрібно починати. Я думаю, що чітку позицію Україна все таки проявить, але треба було б відкласти все до парламентських виборів. Після того, як буде остаточно поставлено крапки стосовно нашого політичного консенсусу, розробити відповідно стратегію розвитку держави (ймовірно це буде європейська стратегія), а потім уже вирішувати питання, які стосуються інших напрямків взаємодії та інтеграції”.
Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей) „Виглядає, що славнозвісна «багатовекторність»- це вічний хрест України. Кравчук, Кучма і Ющенко - всі вони намагалися говорити про «європейський вибір» України, і всі вони водночас були змушені в той чи інший формі брати участь у російських пострадянських інтеграційних проектах. Ступінь залежності України від чужих енергоносіїв та бажання освоювати найбільш придатні ринки для своїх товарів обумовлюватимуть і в подальшому участь держави в таких проектах. Проблема не в «двоїстості» української зовнішньополітичної активності. Проблема в дотримуванні(або в не дотримуванні) владою своїх передвиборчих обіцянок. Напередодні виборів «Наша Україна» та БЮТ вважали, що участь України в ЄЕП- це «зрада національних інтересів», тепер же Президент України не відкидає можливості утворення наднаціональних органів в цьому союзі. Тож тепер владі слід або вибачитися перед Леонідом Кучмою за те, що його несправедливо критикували, або перед виборцями за те, що їх ввели в оману під час передвиборчої кампанії.”
Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»): „Перспективи недостатньо визначені. Це пов’язано з тим, що формально Україна зараз, з тактичних міркувань, не буде відмовлятися від участі в ЄЕП, а також від розвитку цього проекту. Але, є принципові відмінності в трактуванні майбутньої сутності цієї організації, формату і перспектив розвитку, а також меж розвитку. Зокрема вже відомо, що і для Віктора Ющенко, і для більшої частини нової владної команди в Україні, ЄЕП розглядається, як створення зони вільної торгівлі. В той же час, в Росії, Казахстані та Білорусії наполягають на тому, щоб ЄЕП був не тільки економічним, а й геополітичним проектом, щоб у його форматі був створений митний і валютний союз. В Україні ж це вважають неприпустимим. Так що, я думаю, от саме ці обставини і обумовлюють невизначеність перспектив і формату розвитку ЄЕП”.
Олександр РЯБЧЕНКО (директор Міжнародного інституту приватизації, власності і інвестицій): „Я вважаю, що у ЄЕП одне життя, бо сторони, які є фундаторами ЄЕП мають різні цілі. Хтось економічні, як Україна та Казахстан (який фактично аполітичний), хтось політичні, як Росія. Тому буде складно створити таку угоду, яка б задовольняла всіх, принаймні сьогодні така угода не може бути складена. Якщо інтереси чотирьох засновників поєднаються у чомусь світовому, тоді можливо ЄЕП буде створений. А якщо все залишиться у сьогоднішньому стані, то розмову вести можна, але перспектив на створення працюючого Єдиного Економічного Простору, я вважаю, немає ніяких”.
Микола МИХАЛЬЧЕНКО (Президент Української Академії політичних наук) „Зараз, після незатвердження Конституції Європейського Союзу Францією, Україні фактично не залишається нічого як підтримувати ЄЕП, але в демократичній формі, тому що вступ України до Європейського Союзу під великим питанням”.
Володимир ПОЛОХАЛО (керівник проекту „Політична думка”): „Ці перспективи залежать значною мірою сьогодні від України, від Віктора Ющенка, який визначає, користуючись своїми повноваженнями, пріоритети зовнішньої політики України. Саме Віктор Ющенко може або змінити цей проект, вплинути на його характер і залишити лише той напрямок, який вписується в національні інтереси України, або, що теж є вірогідним, підлаштуватися під існуючі мотиви і замисли російської сторони, які вона вкладала формуючи цей проект. Інакше кажучи, поїздка і меседжі Віктора Ющенка в Казахстані, не проливають світла на його реальну позицію. Зробити косметичний ремонт цього проекту, означає залишити в перспективі домінування Росії, і її визначальну роль в цьому проекті (що означає по суті успадкованість такого підходу від колишньої політики Кучми), чи чітко визначити все ж таки власні пріоритети України, економічну складову цього проекту. Хитрість цього проекту полягає в тому, що так чи інакше Росія не може не використовувати свої переваги, як більш могутня економічна держава, і буде використовувати залежність інших (Казахстану, Білорусії, України) в цьому проекті. А з політичної точки зору, якщо мати на увазі політичні режими, цей проект абсолютно несумісний. Якщо Україна прямує в Європу – це означає, що вона демократизує своє суспільне і державне життя, а всі інші учасники дотримуються авторитарної парадигми свого розвитку. Отже, ця політична несумісність не може не накладати відбиток і на інші суперечності. А якщо Ющенко не бачить цих розбіжностей, то він буде сприйматися, як частина цього союзу чотирьох авторитарних держав”.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Вперше Тарас Шевченко був заарештований у Києві 5 квітня 1847 року за звинуваченням у належності до Кирило-Мефодіївського братства. Під час обшуку в поета вилучили рукопис збірки «3 літа», поезії з якої слідчі визначили як «вірші самого підбурливого змісту». За це Шевченко був на 10 років засланий солдатом до Окремого Оренбурзького корпусу, згідно з резолюцією царя Миколи І, «із забороною писати і малювати». Вдруге поета заарештували в липні 1859 року під час його поїздки до України. 
1964 року ректор Київського університету Швець молотком розбив вітраж із портретом Шевченка у вестибюлі головного корпусу університету. Міліція та КҐБ переслідували прихильників творчості Шевченка, що без дозволу влади щороку збиралися біля пам’ятника поетові у сквері Київського університету 9 березня та 22 травня. 