Серед відомих історичних діячів, мабуть, важко знайти постать, творча спадщина та суспільно-політична діяльність якої була б настільки злободенною й необхідною для сучасного покоління українців, як творчість Михайла Грушевського. Багато з того, що було актуальним на початку модерної доби, стоїть на порядку денному суспільно-політичного життя й сьогодні. Тому редакція започатковує публікацію матеріалів з метою популяризації його багатогранної творчої спадщини і практичної діяльності. Сподіваємося, що повчальний досвід великого вченого і громадсько-політичного діяча допомагатиме долати старі міфологеми в мисленні сучасного українця.
Матеріали про Михайла Грушевського і наш час готуватиме до друку доктор політичних наук, професор Української академії друкарства Ігор Андрійович Мельник.
Сьогодні пропонуємо першу його публікацію.
У полоні архаїчних утопій
Однією з найдраматичніших проблем, які сьогодні перебувають у полі зору політикуму та котрі жваво обговорюють численні експерти під час "круглих столів" у спеціальних теле- та радіопрограмах, є реанімація антиукраїнськими силами як у нашій державі, так і за її межами догматичної концепції "єдіной" і "нєдєлімой" "общєрусской" нації. Майже впродовж усього періоду після розпаду СРСР її апологети, незалежно від кольору прапора чи партійної приналежності, в унісон говорять про трагічні наслідки розриву братерських історичних зв'язків між білорусами, росіянами та українцями. Їх основний месидж полягає в тому, що всі три гілки східнослов'янського етносу є одним "общєрусским" народом, а тому вихід слов'янських республік із єдиної держави і проголошення ними незалежності є зрадою національних інтересів цього ж народу.
Отже, об'єктивні державотворчі переміни, що відбулись у національних республіках, часто підмінюються різними софізмами, спробами трактувати закономірний, природний розпад СРСР як цілеспрямований розвал його зовнішніми та внутрішніми ворогами. Прихильники "общєрусскої" нації, які, зокрема, не погоджуються з виходом України із Союзу, сприймають цей процес як "різання по живому єдиному організму" і докладають чималих зусиль для реставрації зруйнованої російської імперії, не гребуючи при цьому жодними засобами. Нав'язливо піарять, наприклад, "особое мнение" таких політиків і експертів, як Александр Дуґін, Міхаіл Лєонтьєв та інших, які під час телепередач у прямому ефірі цинічно й безпардонно втручаються у внутрішні справи нашої країни. Зрештою, такого штибу політики й політологи не хочуть зважати на об'єктивну реальність, а тому й продовжують жити в полоні архаїчних утопій, отруюючи своїми "особливими" думками та умовиводами життя народам, яким історія визначила бути вічними сусідами. Будь-яке заперечення їхнього бачення "общєрусскої" історії, скажімо, слухачем телепередачі, вони сприймають із неприхованою іронією і тлумачать як невігластво: мовляв, ці люди не знають правдивої історії, а тому їх треба навчати, промиваючи, як кажуть, мізки замшілими теоріями.
Не народність, а нація!
У зв'язку з цим недругам української незалежної держави слід нагадати, що "общєрусская" національна ідея запозичена ними зі старого арсеналу імперської політики династії Романових. Слід також пам'ятати, що ще понад століття тому з цього приводу їм переконливо відповів Михайло Грушевський, довівши у своїх працях право українського народу на самостійний історичний розвиток. Зокрема, у статті "Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства", опублікованій у 1904 році, вчений, розглянувши панівну в Російській імперії концепцію (сформовану такими відомими істориками, як М.Карамзін, С.Соловйов, В.Ключевський та ін.), яка, власне, пропагувала "общєрусскую" історію та культуру, викидаючи на догоду царській владі давньоруський період з історії українського й білоруського народів, визнав її догматичною й помилковою.
"Схема ся стара, - писав він, - вона має свій початок в історіографічній схемі московських книжників, і в основі її лежить ідея генеалогічна - генеалогія московської династії. З початком наукової історіографії в Росії сю схему положено в основу історії "Российского государства". Потім, коли головна вага перенесена була на історію народу, суспільності, культури й "русская история" стала зближатися до того, щоби стати історією великоруського народу та його культурного життя, задержано ту ж схему в її головних моментах, тільки стали відлітати епізоди що далі, то більше. Ту ж схему в простішій формі прийняла наука "истории русского права..."
Подібне трактування історії Михайло Грушевський характеризує як таке, що суперечить науці. "Передовсім, - зазначав він, - дуже нераціональне сполучування старої історії полудневих племен, Київської держави, з її суспільно-політичним укладом, правом і культурою, з Володимиро-Московським князівством ХІІІ-ХІV вв. так, наче се останнє було його продовженням. Се можна було московським книжникам - для них досить було генеалогічного преємства, але сучасна наука шукає генетичні зв'язі і не має права зв'язувати "київський період" з "володимирським періодом", як їх невідповідно називають, як стадії того самого політичного й культурного процесу. Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська - другої, великоруської... Етнографічна й історична близькість народності українсько-руської до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань - вони жили своїм життям поза історичними стичностями і стрічами". (1)
Стаття завершується таким висновком: "Історія великоруська (такою стає ся "русска історія" від ХІІ - ХІІІ вв.) з українсько-руським (київським) початком, пришитим до неї - се тільки калікувата неприродна комбінація, а не якась "общерусска" історія. Зрештою, "общерусскої" історії й не може бути, як нема "общерусскої" народності. Може бути історія всіх "русских народностей", кому охота їх так називати, або історія східного слов'янства. Вона й повинна стати на місце теперішньої "русскої історії".
Як бачимо, ідейна позиція М.Грушевського чітко визначена. Вчений дохідливо виклав власну концепцію історії українського та білоруського народів і виважено переконав у правоті своїх аргументів і суджень. Не випадково ця праця стала епохальною для української науки. Адже вона дала змогу не тільки правдиво висвітлити історичний процес, але й спростувати офіційну звичайну схему "русскої" історії. Стаття помітно зміцнила моральний дух українців і сприяла перетворенню етнографічної народності в єдину націю. І сьогодні, як і сто років тому, вона є не менш цінною, бо залишається могутньою інтелектуальною опорою, яка служить розбудові української незалежної державі.
(1) Повний виклад даної праці дивитись у "Творах" Михайла Грушевського у 50 томах. - Львів: Світ, 2002. - Т.1. - С. 75-82.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Серед відомих історичних діячів, мабуть, важко знайти постать, творча спадщина та суспільно-політична діяльність якої була б настільки злободенною й необхідною для сучасного покоління українців, як творчість Михайла Грушевського. Багато з того, що було актуальним на початку модерної доби, стоїть на порядку денному суспільно-політичного життя й сьогодні. Тому редакція започатковує публікацію матеріалів з метою популяризації його багатогранної творчої спадщини і практичної діяльності. Сподіваємося, що повчальний досвід великого вченого і громадсько-політичного діяча допомагатиме долати старі міфологеми в мисленні сучасного українця.