Економічна криза чомусь активізувала виступи борців з українською ксенофобією. Пишуться звіти правозахисників-міжнародників і замовні статті проти. Напевно від українців очікуються чергові виправдання-самобичування, мовляв ксенофобія – це велике світове зло, яке частково у нас є, але ми, українці, будемо це зло в собі нещадно викорінювати. Виправдовуючись, мало хто буде розбиратись в причинах, які провокують корупцію і пов’язану з цим злом ксенофобію в Україні..
Неважко зауважити, що про ксенофобію і про націоналізм в суцільному негативі почали говорити лише з початком глобалізації, коли суттєво змінились умови світової конкуренції. Замість колоніальних воєн – інформаційні протистояння з одночасним завоюванням внутрішніх ринків споживання і внутрішніх ринків інвестицій. Ми не так гостро переживали б економічну кризу, якби могли скористатись більш як 40 мільярдів доларів на руках в населення. Тут і в багатьох моментах ми програли в непомітному для заклопотаних і корумпованих політиків інформаційно-економічному протистоянні зі світовим капіталом, підкріпленим зовнішнім інформаційним тиском. Загрозливе засилля чужого, яке провокує ксенофобію, починається з інформаційної експансії. В сучасних умовах капітал і ЗМІ діють як єдина технологія просування у світ власних інтересів і товарів переважно з допомогою телебачення як головної сили впливу. Нас методично змушують обирати чужі товари і чужі гроші, маніпулюючи нами з допомогою ЗМІ з одночасним оголошенням неформатом і третьосортним всього, що стосується аборигенів-українців.
Одного дня більшості з нас вривається терпець і нам відкриється те, як мало на телеекранах показують таких, як ми і як багато чужинців з чужою мовою і чужими дотепами-глузуваннями з нас, як з неотесаних гречкосіїв. Завтра хтось не знайде на базарі серед потрібних йому речей, вироблених в Україні. Хоче продати свій товар, але його звичне торгове місце продане іноземцеві. Посилає дитину вчитися вищої науки і через деякий час опиняється в ролі відсталого селюка, з яким рідна дитина не хоче знатися і зверхньо говорить чужою, «модною» мовою. Він платить податки, іде на вибори, але все частіше ті, кого він обирає і утримує мають його за відсталого аборигена, плюючи на його самобутність, мову і віру. Загроза від чужого телебачення, чужих чиновників, бездушних іншомовних і безбожних скоробагатьків, і навіть від попів, які не визнають праведною молитву до Бога рідною мовою. Страх втратити перспективу на батьківщині серед напливу чужого, перестати існувати як особа і навіки пропасти в пам’яті нових поколінь потомків – це ксенофобія, страх перед іноземним домінуванням. Коли цей страх стає масовим, суспільство непокоїться, стає недовірливим і його вже непросто змусити робити невигідні йому речі, важко маніпулювати, щоб змусити купувати непотріб і працювати за копійки. Масова ксенофобія невигідна всім, хто бажає мати дешеву робочу силу і легко маніпульований електорат. Тому навіть натяк на ксенофобію намагаються інформаційно і по-всякому знищити ще в зародку, як небажаний симптом свої і чужі багаті владоможці та їхні поплічники.
Є об’єктивні причини появи значного числа іноземців у бізнесі, політиці, інформаційній сфері. Це закономірні наслідки легковірно прийнятих ззовні моделей економічних реформ, в результаті яких місцеве населення виявилось неспроможним, а найбільші шанси скупити власність одержали іноземці або їхні тутешні родичі. Безумовно, що фінансові піраміди і користування офшорами та інші світові хитрощі збагачення надійшли в Україну ззовні. Вчорашні «совки» до такого додуматись не могли б. Багатий і меткий іноземець на українському ринку одержав подекуди початкову монополію, тому всіма засобами намагається не допустити появи сильного національного конкурента . Цим він неминуче провокує ксенофобію і заради власного спокою і збереження надприбутків мусить платити значні кошти професійним медіа-кілерам за технології боротьби з явищем ксенофобії як з абсолютним злом. Заради підкріплення власної конкурентоспроможності деякі телеканали і ЗМІ перекупили іноземці. Вони просто скористались сприятливим моментом. Завтра все перекуплять, для прикладу, китайці чи американці з німцями, а наші робочі місця займуть вихідці з Індії – то що, ображатися на весь світ? Немає сенсу ображатись на тих, хто задешево, по ціні сочевичної юшки, перекупив наш інформаційний простір, тим паче не варто просити додати в нього якусь краплю українського етнічного колориту. З нас просто будуть сміятися і називати безпомічними, печерними ксенофобами і націонал-фашистами. Іншого виходу немає, як – треба нам краще захищати власні інтереси, краще конкурувати і нормально здійснювати державну політику.
Треба знати нашу ксенофобію, як вона є. Перше – це всього лиш симптом - реакція на недопустиме засилля чужого. І нас повинно непокоїти чому ця реакція є незрівнянно слабшою, ніж це властиво будь-якій іншій цивілізованій європейській нації в аналогічній ситуації. Це свідчить про слабкість українського суспільства, виснаження сил самозбереження і конкурентоспроможності – дуже поганий знак для всіх громадян і жителів держави. Нас повинна серйозно непокоїти надто слабка ксенофобна реакція нашого бідного суспільства. Сучасна ксенофобія як спротив місцевого населення чужому наступу на традиційний життєвий простір, дуже швидко втрачає етнічне забарвлення і стає тим, чим є насправді – неприйняттям несправедливої конкуренції з боку сильних світу і боротьбою проти представників влади, які корупційно цьому сприяють. На жаль, удавані борці з ксенофобією свідомо ігнорують економічне підґрунтя цього явища і намагаються звести все до ксенофобії одного етносу, хай титульного, прирівнюють ксенофобію до націоналізму титульної нації. В такий спосіб суспільство свідомо дезорієнтують спрямовуючи на боротьбу з самим собою проти ксенофобії і націоналізму найчисельнішого етносу, роз’єднують внутрішнім протистоянням, вочевидь щоб перешкодити усуненню причин. Така інформаційна технологія поширює хибне уявлення про ксенофобію і вводить в оману все українське суспільство і все залежить від розуму національної еліти і здатності українських націоналістів не піддатись на провокацію, щоб мимоволі не підіграти інформаційним кілерам. Поширена боротьба з ксенофобією методом інформаційного кілерства лише заганяє в підпілля симптоми хвороби і переводить її в небезпечну хронічну форму – бомбу для нащадків. Я б сказав, що будь-яка ксенофобія зникне сама по собі, якщо держава і суспільство нейтралізують причини, що породжують таку реакцію людей. Отже, потрібен чесне, незаідеологізоване визначення чинників у сфері інформації , економіки і політики, які провокують ксенофобію.
Варто лиш перемкнути пару телеканалів, зазирнути в інтернет чи купити пару газет, щоб зробити висновок – серед власників ЗМІ досить мало етнічних українців. За законами менеджменту, власники ЗМІ в інформаційній політиці керуються переважно власним набором гуманітарних етнічних цінностей та замовленнями ментально близького бізнесу. Відповідно, вони бажають зберегти монопольне положення симбіозного інформаційно-фінансового лобі неукраїнської етнічної ментальності, цілком логічно остерігаючись програшу в чесній конкуренції з аналогічним крилом бізнесу, яке керується українськими етнічними цінностями. Ці люди знають, що дуже швидко програють в чесній конкуренції з етнічними українцями, тому конкурують нечесно, оголошуючи українське «неформатом». Користуючись слабкістю і корумпованістю нашої влади, вони утримують своє монопольне становище. При цьому, як люди ділові, вони чудово розуміють, що наповнюючи теле-ефір не зовсім українським продуктом , «суто для себе» і на бізнес-замовлення, неминуче провокують ксенофобію. Провокують і водночас бояться ксенофобії як джина з пляшки. Тому, щоб не втратити власну монополію і надприбутковість, закликають державу боротись з цим явищем, не розбираючись в причинах, просто як з абсолютним злом Проте держава, хоч і готова боротись з ксенофобією заради європейського іміджу, все ж реагує надто повільно і тому провокатори ксенофобії періодично притлумлюють її власними засобами і за власні гроші. Вибирають найдешевше і найотруйніше – інформаційне цькування ксенофобії і націоналізму в Україні. Потім з нетерпінням чекають негативної реакції і тут же обзивають фашистами когось на власний розсуд.
Ксенофобія ж лікується інакше – не інформаційним цькуванням чи прийняттям спеціального драконівського закону. Рецепт простий – треба усувати справжні причини ксенофобії, причому не обов’язково відбирати телеканали у власників-іноземців чи закривати російськомовні газети. Іноземців треба шанувати, адже більшість з них ділові люди. Достатньо парламентові прийняти кілька законів, які зроблять іноземний інформаційний продукт в рази менш прибутковим, нижче дохідності від поширення ментально української українськомовної інформації. У нас побутує абсолютно невірне з позиції Конституції визначення терміну «іноземний інформаційний продукт». Аналогічно, з допомогою законів, можна зробити іноземне кредитування дорожчим від кредитування коштами населення і встановити нормальні імміграційні умови. Українські громадяни заради власного блага і спокою теж повинні стати більш відповідальними, адже деякі з них на Україні поводяться майже як іноземці . Це дуже болюча тема, бо серед таких людей багато етнічних українців і про це треба говорити окремо. Українське треба зробити прибутковим, а не чекати, щоб це сталось само по собі. В таких умовах власник телеканалу мусить вибирати між вигідним подаванням українського і особистим банкротством. От і все. Дуже швидко телебачення поверне собі українське обличчя навіть при тих самих власниках-іноземцях , а банки перестануть відверто спекулювати. Життя в Україні стане, як в Європі. При цьому ніхто не образить громадян іншого національного походження. Держава рівномірно дотуватиме тільки істинно етнічні ЗМІ, які виконуватимуть важливу конституційну місію – збереження етнічної самобутності діаспор і національних груп. Де ви зараз бачите на цікаві телекартинки з життя меншин? Населення житиме дружно, заможно і не боятиметься конкуренції з трудовими мігрантами, які будуть працювати легально і в нормах жорсткого міграційного законодавства, зробленого без оглядання на «міжнародні стандарти», а відповідно національним інтересам.
Чому ж парламент не приймає таких необхідних законів? Відповідь проста – чинний склад парламенту сам є жертвою постколоніального синдрому і не бачить справжніх причин ксенофобії. Неможливо приховати факт, що частина депутатів є носіями постколоніальної ментальності, тому щиро і по-дружньому задарма лобіює інтереси іноземного бізнесу. Інші «під завісу» можуть робити те саме виключно за гроші заради особистого збагачення. Поширена так звана дружня проросійськість чи інше етнічне лобіювання на шкоду національним інтересам, як і лобіювання іноземних інтересів за гроші має одне визначення - корупція. Тільки така дія є корупцією і її не треба свідомо плутати з побутовим хабарництвом чиновників, яке викорінюється незрівняно легше. Не виключено, що мода називати корупцією будь-яке хабарництво аж до традиційного подарунка вчителеві є спеціальною інформаційною технологією «забалакування» і позбавлення реального суспільного сенсу слова «корупція».
Отже головною причиною провокування ксенофобії є слабка законодавча база для захисту національних інтересів в інформаційній сфері, політиці – в більшості сфер суспільної діяльності. Ця законодавча база не буде зміцнена доки не буде подолана корупція – по-різному мотивоване лобіювання іноземних інтересів політиками і чиновниками різних рівнів. Цілком очевидно, що без допомоги суспільства влада не зможе сама подолати корупцію у власному середовищі – це технічно неможливо.
Тільки громадські структури, активні громадяни можуть щось змінити. До усвідомлення цього висновку ми скоро дійдемо. Чого варто домагатись для долання справжньої корупції? 1. Створити потужні громадські організації, які б рішуче відмовились від хибного і відволікаючого шляху переслідування звичайних хабарників і домагались всіма наявними в народу засобами впливу усунення від влади чи позбавлення мандата конкретних корупціонерів за конкретні дії. Слід розкривати справжній сенс корупції і її негативний вплив на долю кожного громадянина і загальнонаціональні інтереси. 2. Домогтися державної перереєстрації всіх без винятку громадських і політичних організацій та партій за тестом на корупційність. 3. Шляхом просвітництва домогтись свідомої дії виборців для попередження корупції у виборних структурах: - погоджуватись на голосування тільки за відкритими списками і з вичерпною інформацією про кандидатів; - не допускати створення у виборних структурах груп із значного числа осіб від однієї національної меншини, щоб уникнути лобіювання з етнічних симпатій на користь іноземним державам і на шкоду національних інтересам (відповідно треба повернути в паспорт графу «національність» і радити виборцям надавати перевагу етнічно спорідненим кандидатам). - не обирати з будь-якого мотиву колишніх функціонерів та ідеологів старої комуністичної системи (народна люстрація) .
Таким чином, завдяки вільному волевиявленню народу, виборні структури складатимуть громадяни різного етнічного походження, пропорційно етнічному складові населення, що попередить можливість корупції за етнічними симпатіями. Перереєстрація партій і народна люстрація попередить корупцію на ґрунті постколоніальних симпатій до колишньої метрополії. Отже руками самого народу може бути припинена корупція з мотивів ідеології, етнічних симпатій та внаслідок зовнішнього інформаційного маніпулювання. Це найзагрозливіший тип корупції, тому що він може бути масовим, його важко виявити та ідентифікувати як правовий злочин і тому її дуже тяжко долати. За всіма ознаками згаданий тип корупції в Україні присутній і саме він не дає нормально працювати парламентові і долати економічну кризу, провокує майбутні соціальні конфлікти, в тому числі і ксенофобію. Банальний продаж національних інтересів за гроші теж є корупцією, але така корупція є в кожній державі світу, вона ніколи не набуває загрозливих обсягів і з нею можна успішно боротись силами держави з використанням світового досвіду. Корупцію першого типу може і повинен побороти сам народ власною свідомою дією. Це дуже непросто, адже народ практично незахищений від інформаційних технологій, що дезорієнтують і відволікають від цього єдиного способу самопорятунку. Залишається сподіватись на те, що біда таки навчить нас розуму. Ми скоро вчимося, адже життя в Україні підкидає нам все нові і нові сюрпризи. Попереду президентські вибори і в українців буде добра нагода перевірити в дії ліки від корупції, може ми чогось варті!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
