Внаслідок безперервної антагоністичної боротьби за владу та бізнес серед політиків посткучмівського періоду, Україна знову стоїть перед виборами. Люди, які прийшли до влади революційним шляхом, рідко стають конструктивними державотворцями, а продовжують діяти радикально і живуть за законами революційного часу. Власне, цим і можна пояснити багаторічну нестабільність, постійну політичну та економічну кризу, слабкість влади та впливову деструктивність опозиції. Усі політики себе повністю дискредитували зрадництвом, непослідовністю, віроломством, брехливістю, корупційністю. Жодна політична сила, будучи при владі, не виконала і десятини передвиборчих обіцянок, а поділивши посади, приступили до кришування власного бізнесу. Багато помаранчевих надій розвіялися синім туманом в червоних серцях українців. Народ розчарувався в усіх народних депутатах, народних прем’єрах та президентах.
Ми уже не віримо обіцянкам про щасливе і достойне життя, і нас не надто хвилює який президент або коаліція недорого продасть собі чи партнерам Укртелеком, Одеський Припортовий, Південмаш, Укрзалізницю або інші стратегічні підприємства, які наші батьки будували десятиліттями, щоб Україна зайняла гідне місце на політичній та військово-економічній арені світу. Тому багатьом здаються абсурдними та зайвими, нові обіцянки та старі байки, реалізувати які нам «гарантують» після проведення нового переділу, тобто виборів, які нічого нового людям не принесуть.
Такі «вибори» призвели до того, що українські виборці дедалі в меншій кількості ходять на виборчі дільниці, тобто, підвищується рівень абсентеїзму (небажання, відмова громадян йти на вибори і голосувати). У Західній Європі, зокрема Сполученому Королівстві, Франції, Німеччині, явка виборців на дільниці складає близько 40 %, тому, що європейцям байдуже яка демократична партія прийде до влади, в них усі політичні сили будуть дбати про добробут та розвиток держави. В цих країнах люди керуються принципами лібералізму та демократії і вважають, що йти чи не йти на вибори, це вільний вибір кожного громадянина.
В Україні, відвідуваність виборчих дільниць у 80-их роках складала 99,9 %, а вже в 1998 р.- 63,8 %, на президентських виборах 1999р.- 74,9%, на виборах 2002, 2006 і 2007 років електоральна участь досягала 70% і передбачається зменшення виборців на президентський виборах 2010 р. На сьогоднішній день ми наближаємося до європейської шкали політичного абсентеїзму, проте не через задоволення життям, а через зневіру громадян в політичних лідерах, та загальної політичної апатії.
Така ситуація є дуже небезпечною, оскільки до виборчих дільниць тоді прийдуть лише політично зацікавленні та фанатичні люди, в основному адміністративний (держслужбовці, в’язні, військові) лівий та праворадикальний електорат, які є найдисциплінованішими виборцями, і до влади прийдуть зовсім не ті політичні сили що домінують в суспільстві, а та ініціативна меншість що вміло використає народну зневіру у своїх цілях.
В Європі та у Південній Америці за таких умов, владу часто захоплювали демагоги і диктатори. Вибори у поєднанні з економічною кризою при демократичній формі правління, часто сприяють перемозі радикальних політичних сил, або ж збільшенню їх позицій та показників, які потім успішно використаються на парламентських виборах. Внаслідок виборів у Німеччині, при масовому абсентеїзмі ліберально-демократичного електорату, до влади прийшов Адольф Гітлер.
В деяких державах Європи проблему абсентеїзму пробують вирішувати покараннями, наприклад у Австрії, Греції і Туреччині за пропуск виборів можна потрапити за грати, на місяць чи більше. В Австралії, Бельгії, Мексиці такі прогульники платять штраф, а в Аргентині їм на три роки закритий шлях до державної служби. В Італії список громадян, що не ходять на вибори вивішується на всезагальний огляд, своєрідну дошку ганьби. А все це робиться через прагнення владних партій бути легітимними в очах народу, щоб за правлячу коаліцію проголосувало не 10 % непосидючих вдома виборців, а в результаті голосування була дійсно всенародно обрана легітимна, демократична влада, тобто та, що виражає інтереси більшості.
В Україні, такі закони поки що, нікому не потрібні і не вигідні, тому що, більшість наших партій і політиків мало думають не те, що про легітимність, а навіть про легальність свого перебування при владі. Деякі кандидати на пост президента і їх партії, настільки знахабніли та впевнилися у повній вседозволеності своїх дій, що дозволяють собі не тільки не виконувати накази державної влади, зокрема глави держави, а навіть зіштовхують владні органи між собою, почавши абсурдну і згубну для країни війну державних органів.
Проте, нові громадянські заворушення зразка Помаранчевої революції Україні не загрожують, незважаючи навіть на солідну плату учасникам вуличних політичних акцій. Тим більше, на варто сьогодні очікувати від народу радикальних дій, самовідданої боротьби за лідера, за ідею чи партію. В 2004 р. люди були готові до всього: до сутичок з міліцією, з противниками, до штурмів адміністративних будинків, народ був доведений до такої ідеологічної кондиції, що міг взятися за зброю. Проте, існують так звані суспільні цикли та фази громадської активності, своєрідні закони функціонування суспільства, згідно яких, періоди соціальної апатії і як наслідок, політичного абсентеїзму, приблизно кожні 14 років змінюються періодами соціальної активності та високої мобілізації громадян.
Так, 1991 рік і початок 90-их, відзначалися високим рівнем громадянської свідомості, активності, боротьби, підвищувався вплив різних ідеологій на маси. Далі, народне полум’я почало згасати, і політична боротьба змінилася боротьбою за економічне існування. Наступна фаза активності повторилася починаючи з підготовки 2002 року акцій «Повстань Україно» та «Україна без Кучми» і її пік припав цілком точно на 2004-2005 роки. Тоді, громадяни, після фази апатії прагнули боротьби, змін та реформ. Саме тоді, в період цієї фази, вони часто стають обманутими, заідеологізованими жертвами політичних кар’єристів, аферисток та пройдисвітів. Сьогодні українське суспільство, згідно світових соціальних закономірностей, входить знову у стан апатії.
Саме тому, нові вибори характеризуватимуться високим рівнем абсентеїзму, тотальною народною зневірою, падінням ідолів, аполітичністю та політичною апатією суспільних мас. Тому, у ході виборчої кампанії матимуть місце вже не ідеологічна обробка, а прямий підкуп (грошовий чи товарний) виборців. Підняти до серйозного рівня войовничу ідейність народних мас України, демагоги зможуть лише років через 10, коли наше суспільство знову вступить у фазу активності.
Але, дуже ефективно використати цей стан суспільства, стан народної зневіри, можуть різного роду популістичні демагоги та тоталітарні політичні особистості, для яких народ, в цей важкий для нього час стає зручною і беззахисною жертвою. В період занепаду авторитету парламентаризму і цінностей демократії, за умов інфляції та економічної кризи, найняті політтехнологи, в народ успішно запускають ідеї наведення порядку, зміцнення вертикалі влади, сильної жорсткої руки, боротьби з владною корупцією. Не останню роль відіграють в цей період і різні дешеві політичні пророцтва, що добре діють на найменш захищенні та найбільш довірливі верстви населення, особливо селян. Дедалі більше політиків закликають покінчити з демократією та встановити авторитарний режим, що виведе Україну з кризи, забезпечить стабільний розвиток, та припинить роздирання держави різними політичними силами. Так нещодавно, Ю. Тимошенко пропонувала встановити мораторій на політичне протистояння в державі.
Подібні антидемократичні речі заявляли більшовики у 1917 році, та нацисти у 1932 році. Наслідки відомі кожній українській родині. До сьогодні актуальними є слова Полібія та Платона, про те, що демократичну форму правління завжди змінює тиранія, оскільки громадяни втрачають пильність, і втомившись від політики, часто довіряють керівництво державою хитрому демагогу, який обіцяє навести в країні лад. Скинути такого правителя, що не виправдав надії народу і чинить насильницькі репресії над громадянами, часто стає можливим лише внаслідок пролиття крові.
Тому, не потрібно сторонитися голосування, а зробити свідомий вибір, відібравши кредит народної довіри в партій і лідерів що заплямували себе зловживанням владою, корупцією, демагогією та брехливими обіцянками.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Внаслідок безперервної антагоністичної боротьби за владу та бізнес серед політиків посткучмівського періоду, Україна знову стоїть перед виборами. Люди, які прийшли до влади революційним шляхом, рідко стають конструктивними державотворцями, а продовжують діяти радикально і живуть за законами революційного часу. Власне, цим і можна пояснити багаторічну нестабільність, постійну політичну та економічну кризу, слабкість влади та впливову деструктивність опозиції. Усі політики себе повністю дискредитували зрадництвом, непослідовністю, віроломством, брехливістю, корупційністю. Жодна політична сила, будучи при владі, не виконала і десятини передвиборчих обіцянок, а поділивши посади, приступили до кришування власного бізнесу. Багато помаранчевих надій розвіялися синім туманом в червоних серцях українців. Народ розчарувався в усіх народних депутатах, народних прем’єрах та президентах. 