Ще досі не у батьківській землі лежать в останньому спочинку лицарі з когорти славних синів України. Це Коновалець і Петлюра, Мельник і Бандера та сотні-тисячі відомих і невідомих, як військових і громадсько-політичних постатей, які перебували на вістрі збройної боротьби, так і світочів науки, освіти та культури, які вели не менш запеклу боротьбу, частіше невидиму, і ще частіше із самим собою – з дилемою чи зберегти себе українцем.
Найцікавіше, що подібна боротьба не зникла і по сьогодні. Вона і не зникне! Світ в особистостей завжди підпорядковується вибору – прямо? звернути? а чи повернути? Таким же є вибір і для спільнот, для народу – йти за провідниками чи коритися долі. Сприймати Мазепу, Петлюру, Бандеру, Чупринку за лицарів провідної верстви чи літепло спостерігати як вороги їхнього народу паплюжать «єдність пам’яті та крові» (так дехто розуміє Батьківщину, усуваючи з понять межі, кордони)? І якщо особистість обирає перше, то вона мусить стати, за словами Степана «Попеля», садівником, які усвідомлюють, що «із шкідниками, які нищать ліс, домовитися неможливо, їх, аби порятувати та зберегти ліс, потрібно лише знищити».
Такі слова, піднесено кинуті у залу героєм Володимира Петранюка, одночасно автором постановки столичним театром української традиції «Дзеркало» вистави «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери», викликали одну з численних овацій у глядачів, які зібралися у львівському тюзі в дні пам’яті провідника. Як бачимо, мрія багатьох жертовних українців втілюється – «прапор» української ідеї починає розвіватися і над печерськими пагорбами. Незважаючи на шалений спротив «шкідників лісу» читача знаходить уже дванадцяте перевидання «Холодного Яру», не менш запитуваними обіцяють стати «Чорні запорожці» та «Ворон», глядач заповнює зали на «У.Б.Н.» зі Львова, «Берестечко» з Рівного, «Богдан Хмельницький» з Донецька, «Нестор Махно» з Запоріжжя, молодь ледь встигає з «Країни мрій» на «Гуляй-поле», з «Мазепи-фесту» на «Бандерштад», з «Шешорів» на «Останню барикаду»… Звичайно, «садівників» бракує. Але не це важливе, а інше – все ще дуже мало людей, які воліли би жити у своєму нормальному «лісі». І тому вкрай потрібні і на нинішньому етапі становлення держави системні зусилля по збереженню національної ідентичності українців, потрібні нові творчі проекти, переосмислення нашої минувшини і сьогодення.
Київ зробив ще один крок у підготовці Пантеону героїв, де будуть перепоховані найкращі сини Вкраїни. Цей крок – запросити на театральну сцену постать, яка змушує довкола все вирувати, є викликом як для інших митців, так і глядача. Митцям – розвивати тему, глядачам – переосмислювати, бачити й інші сторони дійсності, яку, за словами героя вистави, і «не завжди можна помацати». Саме внутрішні цінності, міцність і тривкість переконань скріпили в одне ціле сюжетну лінію любовей і покликання Бандери на театральній сцені. Адже як важко віднайти контраргументи на виважені переконання брата галичанина, за родом діяльності і орнітолога, і кур’єра, і фотографа, якого колись спіймали за безквитковий проїзд, стосовно того, що Христос – всевідаючий Бог і він буквально змусив Іуду на вчинок, іменований пізніше зрадою. Мовляв, так мало статися, так «був написаний сценарій», і якби не Іуда, то знайшовся б інший виконавець.
До речі, саме протиставлення відомих подій і рішень – Христового шляху на Голготу та приймання Бандерою, як провідника воюючої України, вироку смерти і викликали діаметральні відчуття глядачів – гордість, захоплення в одних і обурення, пошук заполітизованості в інших. Хоча, як на мене, «Чорна рілля» максимально можливо позбавлена ідеологічності в розумінні революційної боротьби. Вистава потужно свідчила про інше послання – про вибір! Вибір між одним і іншим, речами, несумісними за ознаками світогляду, цінностей. Такою власне і була місія Христа – не дати розіпнути себе, а дати людям або залишитися Людиною за Його подобою, або підкоритися стадним інстинктам! Врешті-решт визволитися від цих інстинктів, якщо ти ними скутий. Справжній вибір для особистостей! І, що найголовніше, він є дійсним на будь-якому поприщі – і у родині, і у відношенні до праці, до своїх дарованих «таланів», і, зрештою, у святій революційній боротьбі за Волю і Правду. Степан «Попель» мусив випити свою чашу до дна. І він це знав, відчував ще неповнолітнім, піддаючи себе випробуванням, хоча мав, напевно, і інші форми висловлювання протесту або сприймання дійсності. Але якою б тоді була дійсність, якби, перефразовуючи Булгаківського героя у «Майстрі та Маргариті», у світі не стало місця для жертвування? Яким був би світ, якщо б не було Христа з його добровільним розп’яттям!? Хто кликав би до вибору?
Бандера став прапором національної жертовної боротьби. Бандера і сьогодні є, і завтра буде вибором для багатьох із нас. І це добре. Бо вибір читати Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф» чи ні, йти на виставу «Любов і смерть Степана Бандери» чи не йти, відправляти смс-повідомлення за «Великого українця» чи ні, ставити у Рахові пам’ятника Бандері чи не відкривати, перейменовувати вулицю Комінтерна на Симона Петлюри чи ще почекати, дати можливість працювати редколегіям «Кримської світлиці», «Вітчизни», українськомовним видавництвам чи діями або бездіяльністю заполонити інформаційний простір споживацькою продукцією, підставити плече дрібним підприємцям, які на єдиному податку, чи завести їх у безвихідь у колі корупційності та податкових поборів, зрозуміти правильно сутність Хартії про мінорні мови чи натиснути кнопку за «рівноправність» «звичних» людям мов та інші подібні вибори дають нам змогу щоденно залишатися Людиною.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
