Наш гість – президент Всеукраїнського риболовного громадського об'єднання «Громада рибалок України» Андрій Неліпа (за «сумісництвом» – засновник і генеральний директор ТОВ «Неотех»). У недавньому минулому – виконавчий директор Федерації тайквондо (ITF) м. Києва, інструктор (чорний пояс, третій дан).
В Україні кожен третій житель є рибалкою, тож можна уявити кількість охочих поспілкуватися з паном Андрієм. Тим паче, що очолювана ним організація діє на всій території країни, її діяльність спрямована на популяризацію і розвиток аматорського і спортивного рибальства, рибальського туризму, підтримки розвитку охорони довкілля, наукових закладів у галузі рибництва.
«Громада рибалок України» разом з іншими громадськими організаціями веде активну боротьбу з усіма проявами екологічного тероризму: браконьєрством, незаконним продажем браконьєрських знарядь, замиванням нерестовищ, забудовою берегів, ненормованими скиданнями води гідроелектростанціями в нерестовий період тощо. Також ГРУ проводить зариблення й іхтіологічні нерестові заходи.
Одним із завдань, спрямованих на подолання зазначених екологічних проблем, Андрій Неліпа вважає розробку й лобіювання законопроектів, які дозволяють знизити рівень браконьєрства, яке останнім часом досягло катастрофічних розмірів. Щорічно природоохоронні служби фіксують близько 150000 випадків браконьєрства на українських водоймах, на ринках продають мільйони заборонених знарядь лову тварин і водної живності. Слабкі, корумповані й технічно погано оснащені державні природоохоронні інспекції не здатні протистояти браконьєрському натиску. Тому громадськість допомагає владі боротися з цим ганебним явищем.
«Громада рибалок України» закликає всіх любителів риболовлі допомогти віднереститися аборигенній дніпровській рибі в акваторії Києва й у низов'ї Київського водосховища. Пропозиція проста – самотужки організувати установку штучних нерестовищ. Загалом треба зібрати до 30 тис. грн, щоб дати рибі віднереститися вище й нижче Вишгородської ГЕС навіть без природних нерестовищ! Також необхідна допомога добровольців із виготовлення, доставлення на місце й виставлення гнізд. Спостереженням та переставлянням гнізд займуться фахівці.
– Пане Андрію, що треба мати за душею, щоб стати президентом такої неспокійної організації, як «Громада рибалок України»?
– Передусім необхідно бути затятим рибалкою. Я ловлю рибу з п'яти років, до цього захоплення мене долучив батько. Наша дача розташована під Києвом на березі річки Козинка (притока Дніпра). Красиве цікаве місце, поруч лагуна, її прокопали років сорок тому. З дитинства я їжджу туди щоліта, маю тридцятирічний рибальський стаж, знаюся на рибальських тонкощах, розумію філософію риболовлі, її позитивні реабілітаційні моменти, в тому числі психологічні, фізіологічні, соціальні. Тому як керівник громадської організації намагаюся пропагувати риболовлю не тільки як захоплення і чудовий спосіб активного відпочинку, а і як оздоровлення.
Звісно, багато мені дало навчання в Національному університеті імені Тараса Шевченка, я закінчив історичний факультет. Запас знань і культури дозволяє на глибшому рівні спілкуватися з природою. Історія риболовлі дуже давня – налічує мільйони років. Це важливий зріз життя людини. Власне, будь-яка професія легко може поєднуватися з риболовлею. У вихідні можна провалятися на дивані, а краще відпочити різноманітно і з користю для здоров'я на природі. Риболовля – це не тільки вправи з вудкою, треба ще вивчити річку чи ставок, знайти рибку, знати про насадку, приваду і снасті. Це захоплення немислиме без підвищення майстерності, рівня знань.
– Чи велика армія рибалок в Україні?
– За нашими підрахунками риболовлею захоплюються 12 мільйонів людей, майже третина населення. У нашій організації – 21 регіональне відділення. Ми контактуємо з міжнародними організаціями рибалок Росії, Білорусі, Молдови, Прибалтики, далекого зарубіжжя. Є аматори, котрі кілька разів на рік рибалять, коли є можливість, є серйозні професіонали, які змагаються на різних чемпіонатах, мало не щотижня на воді.
Риболовлею захоплюються діти і молодь. Так компенсується відсутність гуртків, спортивних секцій, слабкий розвиток клубного руху в Україні. Велику роль зіграло те, що ми у 2008 році розробили і затвердили в Міністерстві спорту програму «Школа рибальської майстерності», що тепер, власне кажучи, є офіційною підставою для відкриття факультативних занять, створення навчальних планів, виділення аудиторій.
Ідея зрозуміла: відвернути молодь від пляшки, наркотиків, пустощів, криміналу. Заняття ведуть досвідчені рибалки, вивозять дітей на водойми, поєднують теорію і практику.
Отже, риболовля – дуже позитивне, заспокійливе, корисне захоплення.
– А деякі дружини вважають його надто дорогим.
– Факти говорять про те, що навіть дуже захоплена людина ніколи не витратить більше третини свого бюджету на риболовлю, бо сім’я – це святе, життя неможливо звільнити від побутових проблем. Чоловіки не настільки фанатіють від цієї справи, щоб “спускати” сімейний бюджет, це все казочки. Звісно, витрати є, за задоволення доводиться платити: треба купувати снасті, принади тощо. Це можна порівняти з філателією, нумізматикою, які ще більш витратні. Хобі, нічого не поробиш. Але це незрівнянно краще, ніж марнувати час перед телевізором, квасити в генделику, валятися в канаві чи колотися в наркокублах.
Риболовля – чудова альтернатива, до нас починають прислухатися, у різних регіонах місцеві комітети спорту разом з рибальськими клубами впроваджують наші програми.
На жаль, у країні немає стабільності, міняються міністерства та їхня начинка, усе дуже незрозуміло, невизначено, прогресивні новації гальмуються. Якщо в цивілізованих країнах існує величезна кількість рибальських клубів, усіляких шкіл, навчальних курсів, платних і безкоштовних, то в нас – мізер. Необхідно впроваджувати, пропагувати, рекламувати. ЗМІ виявляє до рибальства слабку увагу, зате мусують політику, скандали, негативи у суспільстві, попсу. Скажімо, футбол регулярно показують, хоча чимало людей до нього байдуже ставиться. Риболовля може зацікавити ту частину населення, який не подобається футбол.
– Чи можна стверджувати, що риболовля суто чоловіче захоплення?
– Ні, вона дедалі більше захоплює жінок і дітей. Риболовлі підвладні всі віки і статі. Це чудове захоплення більш серйозний інформаційний привід для ЗМІ, ніж гороскопи, нічні клуби, світське життя, катастрофи тощо.
– Розкажіть про рибальський спорт.
– Він в Україні розвинений вочевидь недостатньо. Держава його майже не підтримує, клуби насилу розвиваються. Функціонери федерації рибальського спорту здебільшого цікавляться матеріальними благами, поїздками за рубіж, ніж розвитком спорту і залученням нових членів. Натомість спортивна риболовля дуже багатьох цікавить, тому що дає можливість реалізовувати свої амбіції, показувати майстерність, перевершувати друзів і суперників в умінні швидше і більше ловити рибу за короткий час змагань. Це спонукає до вивчення водойм, особливостей риби, їхніх звичок, сезонного поводження, особливостей кормів, насадок, принад, – як бачимо, це високотехнологічний та інтелектуальний вид спорту. Причому, рибальський спорт – нешкідлива справа, спортсмени зазвичай відпускають пійману рибу, вона мало їх цікавить як предмет кулінарних витівок.
– А риба виживає?
– Майже вся. Застосовуються спеціальні рибники. Хоча, звісно, без травм не обійтися. Мені, скажімо, складно зрозуміти мисливство як спорт. Стрільбу по тарілочках ще розумію, але як можна стрільбу по звірах називати спортом? А от 90 відсотків риби після змагань виживає, у цілому це дуже щадний вид спорту.
Рибальський спорт цікавить багатьох саме через інтелектуальність, складність, змагальний дух, можливість реалізовувати амбіції і технічні можливості.
– А звичайний рибалка цінує вольницю, не прив'язаний до регламенту змагань, з'явився день – от він і на природі…
– Аматора передусім цікавить краса річки, спілкування з природою, відпочинок від побуту, можливість потримати рибку в руці, почастувати родину.
Є чимало «самодєлкіних», котрі цікавляться уловистістю снастей, технічним удосконаленням, вони самі виготовляють снасті, принади тощо, – довершують свою майстерність усе життя. І не для того, щоб наловити повний човен добірної плотви, а потім не знати, куди її подіти, – переважно це люди свідомі, розуміють, що треба вчасно зупинитися, хоча без азарту не буває.
– А хто проконтролює азарт на безлюдному березі?
– Це проблема самосвідомості людей. Треба розуміти: якщо ти сьогодні з друзями переловив у рази, то завтра не клюватиме. Рибінспекція нині практично не діє, в ідеалі вона має контролювати і перевіряти дотримання Правил і норм вилову. Так відбувається у всіх країнах. Це нормально, але і самоконтроль має бути.
– Справжній рибалка-аматор – це вудка, спінінг, закидачка, а не вибухівка чи електровудка.
– Я б сказав так: є традиційні снасті і не традиційні. Традиційними ловили наші прадіди і діди. Так, колись вони ловили і сітями, але тепер вони вже заборонені. Вибухівка чи електровудка це взагалі варварство і невиправдана жорстокість!
Дозволено всілякі донки, поплавкові вудки, спінінги. У моєму розумінні справжній свідомий рибалка ловить дозволеними снастями в дозволених місцях у дозволені періоди часу, він знає, що таке нерест, що таке зимувальні ями, не переловлює, не страждає жадібністю, поважає рибу як супротивника, йому цікавий сам процес і він думає не тільки про себе, а про інших, у тому числі про своїх дітей і онуків.
– У кожної доброї справи є другий бік медалі. Поговорімо про браконьєрство.
– Лов риби – це мінімум чотири види діяльності: аматорська риболовля, спортивна, промислова і... браконьєрство. Перші два види, по суті, хобі, для душі. А от промисел і браконьєрство – способи заробляння грошей. Якщо промислова риболовля відносно чесний (офіційний) вид господарювання, то браконьєрство – кримінальна діяльність.
Причому кримінальний статус браконьєрство отримало зовсім недавно – завдяки нашим ініціативам. Ми провели в Києві безліч виставок браконьєрських снастей: у Міністерстві екології, Будинку природи, Орхуському центрі, на виставках «Мисливство і риболовля» і навіть у Верховній Раді. У деяких регіонах спеціально проводили такі виставки для рибалок і представників ЗМІ.
Усім учасникам рибальського світу потрібно усвідомити очевидну важливу річ: природа не безмежна, рибні ресурси не встигають відтворюватися через постійний інтенсивний пресинг. Не можна брати нескінченно, треба повертати борги! Цей найважливіший принцип мають усвідомлювати рибалки.
Браконьєрство – це видобуток живих ресурсів у забороненому місці в не дозволений час забороненими снастями.
Хоч правова регуляція досі не відповідає реаліям сьогодення, проте офіційно існує визначений список браконьєрських снастей, Правила рибного лову регламентують норми вилову: розміри і кількість риби. Недотримання цих правил, у тому числі вилов молоді, маткового поголів'я, яке могло б дати гарне потомство, – це все браконьєрство.
– А вигрібають часто по-варварськи.
– Насамперед сітями. Предки використовували їх тисячі років, тому що це був практично єдиний спосіб прогодуватися. Та колись цілком звичні засоби видобутку, нині є заборонними. Ситуація змінилася. Кількість і склад живого світу катастрофічно зменшуються.
– А сіті удосконалюються.
– Промислові сіті мають певні технічні характеристики-обмеження: матеріал, ширина і довжина, розмір вічка тощо. Та нові технології (машинне в'язання) і матеріали (нейлон, капрон) дозволяють виготовляти сіті з маленьким вічком. Їх роблять у Росії та Китаї, вагонами везуть на ринки країн СНД. Рік тому сорокаметрова сітка з вічком 30–40 міліметрів коштувала 30–50 гривень, нею практично вигрібали все живе.
Безвідповідальні люди, яким наплювати на майбутнє, розставляють ці тенета на кілометри. Якщо якісь не знаходять – з легким серцем залишають у воді. Риба в них масово заплутується, гине, розкладається, отруює водойму.
В Україні 63 тисячі великих і малих річок, озер, ставків перебувають під страшним браконьєрським тиском (це лихо національного масштабу).
А ще лускатих глушать вибухівкою, убивають електрострумом високої напруги і так званими імпульсними вудками, які впливають на бічну лінію риби високочастотним випромінюванням, викликаючи параліч.
Торік ми домоглися внесення змін у закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав сили: запроваджено кримінальну відповідальність за застосування знарядь лову з використанням електроструму і вибухових речовин. Цей злочин карається за статтею 249 штрафом до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян, або трьох років позбавлення волі.
За роки незалежності України через безкарність величезна кількість водойм перетворилася на мертві ванни, бо електровудки знищують не тільки рибу, а й усю фауну і флору, зокрема молюсків, ракоподібних, водорості. Такі водойми роками залишаються мертвими.
Це найжорстокіший і найбездумніший вид знищення всього живого. Ми проводили різні конференції, «круглі столи», і депутати нарешті усвідомили небезпеку цього варварства, проголосували за закон.
– Як Ви ставитеся до того, що центральний профільний орган влади – Держкомітет рибного господарства домігся торік своїми рекомендаціями заборони інституту громадських рибальських інспекторів?
– Це – національний злочин. Громадськість завжди виступала потужним рушієм у природоохоронній роботі. Громадські інспектори складали приблизно 30% протоколів, проводили колосальну охоронну роботу, бо один державний рибінспектор на двісті кілометрів акваторії – це, м'яко кажучи, не ефективно. Тепер рибінспекція перебуває в складі Держрибогосподарського комітету. Він себе контролює і по голівці гладить.
Чиновники на всю країну відкрито заявили, що виступають проти громадськості, нема чого їй сунути свій ніс у природоохоронну сферу, домоглися того, що статус суспільних інспекторів був анульований в Адмінкодексі. Тепер маємо державу в державі – рибне царство, де ніхто не заважає можновладцям жити за своїм законами.
Не є таємницею, що існує чітка такса: тисяча гривень із човна, дві тисячі – з рибальського судна – і, будь ласка, ловіть, нікого не хвилюють якісь квоти, ліміти. Побори, які збирають рибінспектори з видобутку риби, по суті, зворотний бік організованого легалізованого браконьєрства в національному масштабі. Цю інформацію на семи сторінках щільного тексту у вигляді звернення ми направили в усі органи влади: до Верховної Ради, Кабміну, надіслали Президентові, поширили цю інформацію в ЗМІ – на сімох сторінках щільного тексту зазначені всі злочини Держрибгоспу, усі невідповідності нормативної бази його діяльності з чинним законодавством.
Наша думка така: у наявності незаконна деструктивна грабіжницька, абсолютно кримінальна діяльність. Я не упевнений, що до наступного Новому року у водоймах буде риба, оскільки зараз усе вигрібається до дна. Рибінспекція використовується не як орган охорони водних і тваринних ресурсів, а як служба захисту корпоративного інтересу. Хоча в рибінспекції працювали порядні розумні люди, котрі дійсно боролися з браконьєрством і співпрацювали з громадськістю. Їх змусили піти, усіх керівників познімали, багато інспекторів самі звільнилися, протестуючи проти такої політики. На сьогодні Держрибоохорона цілком дискредитована. Уже ні в кого немає ілюзій у цьому відношенні, ми тепер єдиним фронтом виступаємо. Сподіваюся, наша держава все-таки одумається, тим більше що рибалки цю справу просто так не залишать.
Ми вживатимемо активних заходів, рибу не залишимо в біді. У нас є програми нерестові, зариблення. Незважаючи на те, що цим мають займатися Держкомітет, ми робимо це самі: на ентузіазмі, за свої кошти.
– Де?
– Та по всій Україні. Практично всі місцеві рибальські співтовариства цим займаються. Співробітничаємо з підрозділами МВС, з державною екологічною інспекцією (раніше, до нинішнього бєспрєдєла, співпрацювали з рибінспекцією). Застосовуючи законні методи, використовуючи всі можливості громадських організацій, активісти на місцях наводять і підтримують порядок.
Найстрашніше, чого ми боїмося, що нерест 2011 року буде під загрозою по всій Україні. Якщо з цього питання не досягнемо кардинальних змін, складно буде спрогнозувати наслідки. Торік чиновники допустили катастрофу на Київському морі, інтереси двадцяти відомств були підпорядковані одному – не затопити котеджі товстосумів. Внаслідок чого загинуло п'ятдесят відсотків живності Київського моря! Досі нікого не притягнуто до відповідальності. Нічого не зроблено з компенсаційного відтворення, хоч держава виділила чотири з половиною мільйони гривень. Але куди вони пішли – ми з вами ніколи не довідаємося. Може, довідаються правоохоронні органи?
Риболовля як хобі під серйозною погрозою. Нам дуже хочеться її зберегти, передати дітям, онукам, власне, у цьому наш інтерес. Головне, що нас поєднує – ми хочемо зберегти природу, примножити убогі водяні ресурси. Хочемо, щоб наші ріки не були так сильно розведені водою, щоб риби було побільше. Ми пам'ятаємо той час, коли можна було легко наловити «кілька хвостів» на юшку, на сковорідку. Нині таке враження, що полощеш принаду у ванній.
Так, існують певні приватні, комерційні інтереси, особистісні фактори, амбіції, недарма кажуть: два українці – це партизанський загін, а три – це партизанський загін зі зрадником. У рибальському співтоваристві, як і скрізь, є свої підводні течії. Але серйозні проблеми нас об’єднують, концентрують зусилля, чотирирічна діяльність «Громади рибалок України» призвела до багатьох позитивних зрушень.
Необхідно припинити бєспрєдєл у рибному господарстві, навести порядок і добитися розробки і ухвалення ефективного Закону про рибальство, якого немає в країні майже двадцять років. Відсутність нормативної бази – це мутна водичка, в якій благоденствують зацікавлені чиновники, котрі з цього годуються. Закон про мисливство існує. Чому немає закону про риболовлю? Та тому, що він не вигідний чиновникам Держкомрибгоспу.
Ми ж люди законослухняні, готові робити грошові відрахування на охорону водяних ресурсів, на розведення риби. Нехай тільки державні служби цим займаються, ми підтримаємо.
– Розкажіть про конкретні зіткнення з браконьєрами.
– Для мене браконьєрами є не тільки ті, хто виловлює рибу забороненими способами, а й ті, хто наживається на продажу незаконно виловленої риби.
Наведу два випадки: один – на воді, другий – у торгівлі. Я з другом ловив на спінінг хижаків (до них належать сом, щука, судак, жерех, окунь...). Зачепилися за сіть. Підняли. Ніяких пізнавальних бирок, що свідчать про промисловий статус і належність до рибальського господарства. Виходить, браконьєрська. Але вилучити її може тільки рибінспектор. Ми, звичайні рибалки, мали уточнити, чия це сіть. Якщо хазяїн не виявиться, тоді її можна кваліфікувати як екологічне сміття, його знищення є конституційним обов'язком громадян. До нас не буде ніяких претензій. Ми опитали людей на березі. Хазяїн не знайшовся. Сіть знищили.
Пропливши далі метрів сто, виявили ще одну сіть. Цього разу знайшли власника на березі. Викликали по телефону рибінспекторів. Дочекалися їхнього приїзду, простежили за тим, щоб вони склали протокол, звільнили водойму від браконьєрського знаряддя лову.
Свідомий рибалка має розуміти, що краще втратити час, ніж позбавити річку великої кількості риби. Згодом ми піймали чотирьох гарних щук і двох судаків, хоч до того не фортунило. Товариш сказав: «Тільки-но було знищено дві сіті, на душі стало світліше, і риба почала клювати». Є приказка: «Роби добро і кидай його у воду. Воно не пропаде – добром до тебе повернеться». Хто з нас не стикався на ринках з типовою ситуацією: стихійний продаж свіжої риби «з рук»? От і ми з товаришем побачили, як на чотирьох точках продавали з пластикових шухляд великих лящів та ікряних сомів (діло було в травні). Ми запитали: звідкіля риба? «Та в такому-то місці сітями ловлять...» Торгаші мимоволі зізналися, що це браконьєрська риба. Ми відреагували просто: викликали міліцію і рибінспекцію, природно, повідомивши про те, що вже запросили стражів порядку. Міліція допомогла нам затримати торговців, рибінспектори змушені були скласти протоколи, але по обличчях ми бачили, що вони цього не хочуть робити, бо ні для кого не секрет, що це теж предмет їхнього «дахування».
Ми витратили дві години часу, зате зробили добру справу – міліція затримала двох власників торгових точок, чотирьох продавців, зробила зауваження керівництву ринку. На той момент уже діяла нерестова заборона. У риботорговців не було жодних документів. Дирекція ринку після такої протидії навряд чи захоче мати неприємності – сама контролюватиме ситуацію.
Висновок один. Не залишаймося байдужими. Не шкодуймо часу і сил на добру справу. Діймо! У Конфуція є чудова сентенція: «Краще запалити одну маленьку свічку, ніж клясти темряву».
– Що нині реально піймати на невинну вудку?
– В українських ріках живе більш 30 аборигенних видів риб (сом, судак, щука, лящ, плотва, густера, чехоня, окунь...), у залежності від місцевих особливостей і географічного місцеперебування. Є промислові види: карась, товстолоб, білий амур тощо.
Звичайний рибалка добирається до найближчої водойми, спілкується з такими ж захопленими побратимами, радиться, яка рибка ловиться, які види поширені, про методи лову. Десь, скажімо, на донки ловиться лящ, десь на хлистове вудлище – форель, десь на поплавкову вудку – карась.
Природно, річковий лов відрізняється від морського.
Отож складно сказати, що нині ми можемо піймати. Деякі види вже зникли чи зникають, торік ми домоглися внесення в Червону книгу цілого ряду видів риб, які треба захистити від повного зникнення, це осетрові і деякі нетипові для наших місць риби, так звані, захожі, вони добралися до нас з інших країн. Наприклад, минь. Ця тріскова риба з північних рік прийшла, спустилася Дніпровським басейном. У нас її мало, вона дуже специфічна, її активність припадає на зимовий час, улітку вона практично спить і не годується. Нереститься узимку. Її популяція мала, не припустимо її знищувати.
Є промислові види риб, які штучно розводяться в риборозплідних господарствах на продаж, це товстолоб, білий амур, короп, карась тощо.
Існує програма компенсаційного зариблення. Держкомітет рибного господарства зобов'язаний, здійснюючи промисел, частково зариблювати водойми. Та чи не ідіотизм: виловлюється вся риба, зокрема аборигенні види, а зариблюють тільки товстолобиком і амуром, які, зрозуміло, судаком чи сомом не стануть. Тож я не впевнений, повторю, чи до наступного нового року у водоймах взагалі буде риба.
Відсутність національного комплексного підходу, державних програм відновлення аборигенних видів риб – це кричуща проблема.
У «Громади рибалок України» така програма є, ми її навіть реалізовували в регіонах. Неодноразово зверталися до влади, в тому числі до Держкомрибгоспу, з пропозицією цю програму втілювати в життя на загальнонаціональному рівні, у всіх регіонах як обов'язкову, проводити не тільки компенсаційне зариблення промисловими видами, а й уживати нерестові заходи щодо аборигенних видів. Це мінімум витрат і максимум результату. Йдеться про штучні нерестові гнізда, які дуже підвищують ефективність нересту, допомагаючи рибі метати ікру за відсутності нерестовищ, а ікрі – нормально розвиватися в потомство.
– Що таке штучні нерестові гнізда?
– Це кола з металевого дроту, на які начеплено клоччя, а самі вони гірляндою прив'язані до загального шнура. Десятки тисяч гнізд виставляють на місцях передбачуваного нересту. Риба, як на рослинність, відкладає ікру. Іхтіологи відслідковують її стан, переміщують із холодних місць на тепліші, охороняють, доки з ікринок вилупляться мальки. Це давно відомий і найефективніший спосіб відновлення рибних запасів. І нами випробуваний на практиці: силами Дніпропетровського відділення ГРУ 15-16 квітня 2009 року було виставлено 5000 нерестових гнізд у районі Дніпропетровська. Результати перевершили всі сподівання: завдяки таким діям за приблизними підрахунками іхтіологів реальний приріст становив 248 тисяч екземплярів, через два роки – це 49 тонн риби! Цього року ми реалізуємо установку таких нерестовищ на Київській акваторії, яка дуже постраждала торік.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
