Українці люблять жаліти себе. Це почуття до кісточок в’їлося в історичну ментальність, віддає в груди сумними народними піснями і закінчується приватними сповідями-жалями один перед одним. Після всіх вилитих жалів українці зазвичай зітхають скрушно і промовляють сакраментальне: «Аби не гірше!» Після цього стає не краще, зате загальний тягар жалів стає трохи легшим і українець поволі звикає до нього, як коняка до ярма.  ›››

Значний дефіцит справедливості та рівності в суспільстві колись «окончательно и бесповоротно победившего социализма» найприроднішим способом вписується в довгий ряд невдач, що незмінно переслідують борців за соціальну справедливість. Їх фатальна неминучість створює прецедент існування правила без виключення.  ›››