«Поважай себе сам, якщо хочеш, щоб тебе поважали інші», — так кажуть здавна. А чи поважаємо ми себе самі? Давно вже в літературі, кіно й на естраді склався стереотип українця — тупуватого й жаднуватого «салоїда». І ми його прийняли й навіть добродушно сміємося над ним. Український акцент з телеекранів і підмостків автоматично викликає поблажливий сміх глядачів. І ми сміємося разом з усіма, навіть якщо подібний «гумор» переходить межу тупості й образи. Скажіть, чи чув хто з вас хоча б коли-небудь публічне пародіювання «масковскага» акценту? Це табу, це — святе, не займай!  ›››

На кухні, на роботі чи в трамваї можна до безконечності дебатувати про неправильність суспільного устрою. Але якщо ви вважаєте, що Україну вам повинні змінити Ющенко, Тимошенко чи ще хтось, за кого ви голосували, – ви не бандерівці. Ніхто з них нічого вам не зобов’язаний. Це ви, Друзі, без жодного стороннього примусу взяли на себе зобов’язання змінити країну та суспільство. То робіть! Можете це робити без самореклами, як вимагає наша етика, – але робіть, щоб були не інформаційні приводи, як люблять говорити наші політики, а діла.  ›››

Один чоловік упав у криницю і не міг звідти вибратись...  ›››

“У цій антиутопії, написаній 2000 року, Україна ділиться на дві частини – східну (Соціалістичну Республіку Україна) і західну (під протекторатом ООН і НАТО). Місто Рівне ділиться навпіл муром, схожим на берлінський, а головний герой, який мешкає у західному секторі, їде відвідати родину, яка на час поділу опинилася на сході міста.  ›››

Композитора Володимира Губу знає без перебільшення весь світ. А от чи знає його Україна, то вже, напевно, не його провина. То є проблемою не стільки для нього, скільки для духовного здоров’я нації, яка все частіше ведеться на легковажні взірці метеликів-пісеньок.  ›››

“...Зрештою, чому всі й усюди говорять про ту Карпу?” – розпачливо спитав знайомий письменник перед останнім ковтком, ковтнув і тяжко замислився. Запитання, зрозумів я, було риторичним. Але я не образився на ту риторичність, лише уявив собі присмерки старих бандитів, яких до печінок дійняли байкери. І я повідомив знайомого письменника про “мале Євангеліє” нової доби.  ›››

І нехай нікого не вводить в оману риторика про якийсь “нейтральний статус ”, “власний шлях” чи “об’єднавчу місію” України. Усе це не що інше, як недолугі спроби приховати проросійську сутність тих, хто проголошує це. Зі сказаного випливає, що крилатий вислів: “Козацькому роду нема переводу” має прихований зловісний підтекст: “Поки існує козацтво і ті, хто сповідує козацькі традиції, Україні до європейської спільноти – зась!”  ›››

З наступного місяця 75% дитячих фільмів дублюватимуться українською мовою.Про це домовилися на круглому столі міністр культури Юрій Богуцький і дистриб’ютори українського кінопрокату.  ›››

У місті Любліні Республіки Польща 14 січня відбулася українська новорічна забава „Маланка”, участь у якому взяли і члени Національного Альянсу. Цей святковий захід організувало Українське Товариство у Любліні за сприяння Православної Парафії св. Петра Могили, Фундації „Молода демократія” та Центру молодіжних громадських організацій Волині „Наша справа”.  ›››

Десь я чув або читав, що у людини на генетичному рівні викарбовується родинна пам’ять. Ця пам’ять ледь – ледь жевріє у якійсь клітинці мозку, а потім все ж-таки, просинається і стає провідним стимулом, напрямком у поведінці людини. Прийшов і мій час. Народжений у Росії, мешканець зросійщиного Сходу (не так склалося історично, а зроблено злочинним режимом) вирішив оволодіти рідною мовою. Користуючись нагодою перебування на лікуванні на Західній Україні я переходив на спілкування тільки українською мовою. Я такий вдячний нашим західним братам за те, що вони зберегли та примножили те мовне та духовне багатство, з якого я дістаю й до сих пір творчу наснагу. Працюючи на виборах 1999, 2002 роках у територіальних комісіях я єдиний (!) з 25 членів міст Сніжне, Торез та Шахтарського району, котрий спілкувався українською мовою.  ›››