Світ розмовляє з нами. Ми постійно ведемо з ним діалог.
Спілкується зі світом тіло, коли відчуває зміну температури, освітлення, запахи речовин, дихає, торкається. Мільйони рецепторів удень і вночі слухають голос навколишнього. Спілкується зі світом і наша психіка, або ж – душа. Ті самі впливи, які відчуває тіло, формують певні комбінації, структури. Так народжується те, що ми звемо «інформація». Пам’ять накопичує впливи, формує образи, на основі образів виникають емоції, зрештою, емоції народжують відповіді світу – творчість.  ›››

Є серед індустріально-транспортного ревища в серці Києва на Печерську незбагненно затишний зелений закуток, де у висотці мешкає 88-річний письменник Анатолій Дімаров, котрий вражає гострим розумом, веселою вдачею, почуттям гумору, іронією і працездатністю. Вікна його квартири справді виходять у зелену тишу, а саме помешкання освітлене світлом книжок і колекцією різнобарвного каміння. Поруч з живим класиком української літератури – сонячна, вірна дружина Євдокія Несторівна, в котрій злилися професіонал-фізик і письменниця. Друг-соратниця не тільки підживлює оптимізмом (звісно, це взаємний процес) свого видатного чоловіка, а й залюбки пригощає гостей цікавими розмовами й смачню  ›››

Етнічні інструменти дозволяють проникнути в саму суть музики, розкласти її на складові й відчути кожну частинку окремо. Етнічні інструменти – джерела першозвуків, із яких потім будувалася класична музика. Як сказав один композитор: «Ми не вигадуємо нічого нового, ми тільки обточуємо те, що народ створив до нас». Отже, під час освоєння майстерності класичної композиції – треба дізнаватися - «чим живе етнос навколо». Бетховен спостерігав народну музику, сам Рахманінов сполучав у своєму фоновому оточенні циганські романси і духовну музику. Отже, джерело величі, як завжди, знаходиться в елементарному світі – світі народних сопілок, окарин, трембіт, скрипок, ударних та інших цікавих інструментів.  ›››

Все витікає з мислення й усе відбувається «тут і зараз». Як сказав у минулому столітті Джон Леннон: «Життя – це те, що відбувається навколо тебе, поки ти займаєшся будуванням планів». Для того, щоб досягти успіху в житті, а також зробити світ кращим (я не сумніваюся, що багато людей хотіло б зробити це) – треба просто час від часу пригадувати декілька речей. Робити хороше треба вчасно, неможна відкладати хороше на потім. От саме зараз згадайте, що Ви не просто, вибачте, «бидло», але просунутий, цивілізований споживач… Та ні, навіть – творець, у якого на плечах не просто засіб для шапки, але потужна машина ідей і думок. От саме зараз і не забудьте розсортувати сміття, закрити кран, вимкнути світло…  ›››

Твердження про неактуальність теми Голодомору, «очищення» від даних про ці та інші злочини сталінізму сайтів деяких державних служб не узгоджується з наявністю ще «білих плям» у їхньому висвітленні. Теми досі «невідомого» Голодомору у прикордонних колись подільських селах Куражин, Калюс, Гарячинці, Великий Берег, Малий Берег Новоушиччини торкається в газеті журналіст Василь Василашко родом із тих місць.  ›››

У суботу, 27 листопада, вся Україна й увесь світ вшановуватимуть пам'ять мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років.
Це безпрецедентний злочин у світовій історії. Бо штучний голод був спрямований не лише на фізичне знищення українців. Комуністичний режим прагнув позбавити українську націю її волелюбного духу, її ідентичності, зламати їй хребет. Поставити знесилених голодом, страхом та відчаєм українців на коліна. Стерти генетичну пам'ять народу. Викорінити навіть думки про свободу та власну державу.
Мільйони загиблих. Десятки мільйонів ненароджених. Понівечені людські долі. Виснажена душа українського народу. Немислимий масштаб цієї трагедії. Ім'я їй - Голодомор. Її суть - геноцид.
Україна та світ схиляють голову у скорботі.
Ми не забули.
Ми пам'ятаємо.  ›››

"...постійно перебуваю у пошуку своїх стилів. Тому кожна моя наступна книга не схожа на попередню ні за жанром, ні за характером, ні за стилем. Однак уже точно віднайшла себе у написанні книг дітям. Усвідомлення, що пишеш про дітей і для них – надихає." Інтерв'ю з письменницею Анною Багряною в рамках Форуму видавців.  ›››

Дівчата вважають, що їхня краса не зів’яне з віком, не звертаючи уваги на оточуючих жінок, нехтують згаданою фізичною культурою, як наслідок – рихленькі тільця, целюліт, горбаті спинки й нескінченне прагнення схуднути. До того ж на спортивних дівчат дивляться, як на білих ворон, здивовано питаються: «А навіщо воно тобі?» На відповідь: «Слідкую за фігурою», – слідує: «А чого не сядеш на дієту?» Дорогенькі! Дієта може позбавити вас жиру, проте вона ніколи не підтримає тонус м’язів. Так, ви станете худими, але без елементарного фітнесу ваші принади все одно безвільно повиснуть під дією гравітації. Бездіяльність щодо тіла так само злочинна, як і перенапруження.  ›››

У колоритному письмі Лілії Максименко - оголена правда, яка припалює рани, щоб вони не гноїлись, а загоювались. Не сюсюканням чи менторством, а жорсткою відвертістю власних прозрінь, совісністю вона лікує душу читача.  ›››

В нинішньому українському театрі, певно, не знайти такого “породистого” династичного актора як Олександр Задніпровський, який народився в родині корифеїв Задніпровського-Ткаченко (в оселі запросто бували відомі режисери, письменники, художники, музиканти: Корнійчук, Зарудний, Скляренко, Ужвій, Бучма, Шумський, Яковченко, Ніна Матвієнко...). Щоправда це не завадило йому, закінчивши 1975 року КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого (курс Анатолія Скибенка), чесно-благородно відслужити у Радянській армії. Затим він 4 роки працював в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки  ›››