На жаль, є фактом, що українці неймовірно розпорошені по світу. В цьому особливого позитиву і радості нема. Та наші земляки, розумні, талановиті, ініціативні, гідно представляють український народ в усіх усюдах, куди вони потрапляють за різних обставин.  ›››

Час українського романтизму доходить кінця. Романтизм героїчних борців за українську волю і яскрава національна ідея неодмінно консолідували б суспільство навколо українських гуманітарних цінностей, але цього не сталось, бо Росія так і не вийшла з незалежної України. Говорячи це ми в глибині душі з самого початку відмовлялись вірити в такий жахливий діагноз. Росія дуже зручно влаштувалась в усіх структурах держави, опираючись на тисячі таємних і тепер неприхованих прихильників, посібників, найманців і технологів російського впливу на українців. Є всі ознаки того, що в Україні домінує силовий процес консолідації суспільства навколо гуманітарних цінностей Росії.  ›››

Ніколи ще така нервова тиша не панувала під бляклим світилом, що поволі викочувалось з туману і підносилось над квадратурою безликих помешкань. Дорогами снували неговіркі постаті. Час від часу поперек руху ширяв черговий Обр-питальник і спиняв якогось подорожнього. Між ними виникав тихий діалог і небавом усе мало скінчитися. Зрідка перехожий продовжував свій шлях. Але найчастіше жертва якось дивно ціпеніла, Обр-питальник діставав з червоної скриньки спеціальний апарат і прикладав його до вуст невдахи. Затим лунав нелюдський зойк. Подорожні мовчки позирали в той бік, але ніхто не смів промовити ні слова.  ›››

Івано-франківця Степана Процюка, прозаїка, поета, есеїста, автора п'ятнадцяти книг, лауреата кількох національних літературних премій, одного із засновників літпроектів – «Інша проза» та «Інша література», напевно, вже можна назвати одним з найуспішніших письменників України. Адже за життя автора його творчість почали вивчати в школах. Комусь він нестерпно подобається, а дехто його писання, навпаки, люто ненавидить. Читачі називають Степана Процюка «бунтарем» в літературі, а колеги, письменники старшого й середнього покоління й досі вважають його таким, що «замахнувся на устої» в літературі.  ›››

Євген Ковтонюк, фотохудожник, есперантист, культуролог, мандрівник, бізнесмен, має всі підстави зустрічати новий рік з радісними почуттями. Фініш 2008-го він відзначив двома персональними виставками – в Республіканському Будинку актора і в галереї “Гончарі” на Андріївському узвозі, випуском найбільшого у світі українсько-есперантського словника (260 тисяч слів!), співавтором якого він є. Відвідавши понад сто країн світу, Євген стверджує, що найбільше його вразила мандрівка цьогорічна – до Індії.  ›››

До чого тягнеться душа нашого читача? До необхідності видряпатися із неправди, котра піною накрила все довкола, чи до красивої маскультівської казочки з присмаком іноземщини (о, як всім набридла абсурдна дійсність)? На погляд Віктора Баранова, голови Київської організації Національної спілки письменників України, вибір – це вже питання життя і смерті, майбутнього нації, яка ще досі не усвідомила себе.  ›››

Скульптура буває підкреслено рельєфна, різка, гротескова, натомість не позбавлена півтонів, варто тільки поміняти ракурс огляду чи освітлення. А є скульптура примхливо-нечітка, летюча, м'яка, вислизаюча. Якщо вже порівнювати зі скульптурою, то актриса Київського академічного театру «Колесо» Наталя Надірадзе (точніше, її персонажі) явно належить до першої категорії – рельєфної, рвучкої. Хоча поза сценою вона буває акварельною, ніжно-мрійливою.  ›››

Гідність – таке просте слово, а за ним стоїть така складна світобудова. Відстоювати свою гідність, зберігати гідність, дотриматися гідности, відповісти з гідністю…Отже гідність – цнота самозахисна і тиха. На неї наступає нечестива сила, яка може – ображати гідність, зневажати гідність, не рахуватися з гідністю…  ›››

Молитва за Україну на Майдані об’єднала християн традиційних українських Церков і породила хвилю високого духовного піднесення в народі. Вона надихнула вірних УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ (МП) та РКЦ в Україні з травня 2005р. збиратись щомісяця 13 числа на спільні молебні( в будній день-о 19.00, у вихідний день- о 13.00) . Гаслом таких зібрань стало: „Схід і Захід в єдності під Покровом Пресвятої Богородиці”.  ›››

У дуету вокальної імпровізації Ігоря Сіліна й Ольги Ткаченко, створеного в Києві, ствердженого в Росії і прославленого на різних континентах, дуже екзотична назва – «Duo Zikr» і зовсім незвичайна манера співу. Езотерична (первобутня, природна), гармонійно-мелодійна музика дуету перебуває за межами порівнянь і аналогій, її «форму і зміст» пояснити звичними термінами дуже складно, ну хіба що можна сказати: це Магічний Театр Голосу.  ›››