10 лютого виповнюється 111 років від народження австрійського архікнязя Вільгельма фон Габсбурґа, який за свою звичку носити під мундиром вишиванку був прозваний Василем Вишиваним. Під час Української революції деякі політики бачили у ньому єдиного претендента на український королівський престол або на гетьманську булаву.  ›››

Що може бути страшнішим від українського націоналізму?  ›››

Народний артист України Юрій Рибчинський бескидом височить на теренах української естради. Ось вже сорок років він з незмінним успіхом своїми віршами визначає рівень пісенної культури України, у його творчому доробку понад три тисячі пісень, десятки музичних номерів у виставах і кінофільмах, мюзикли, рок-опери. Крім того — чимало сценаріїв і п'єс. Рибчинський співпрацює більш як з 150 композиторами. Усі пісні його — популярні, а кожна десята — стає шлягером.  ›››

Найталановитіший і найконтроверсійніший поет української еміграції минулого століття Євген Маланюк був одним з найнебезпечніших ворогів радянської ідеології. З його поезіями українські літератори (про широкий загал годі й говорити) могли знайомитися тільки для того, щоб написати «гідну відсіч». Звідки така невідпорна категоричність? Він чітко усвідомлював необхідність розвитку й утвердження у цій державі національної ідеології. Що думають з цього приводу наші владні мужі? Саме час удруге заборонити Маланюка?  ›››

«Нас кличе у мандри дорога, грає чарівна струна... в променях сонця ранкових ця пісня для тебе луна»,— співає лідер-вокаліст Фома. І це вельми характерно для цього колективу, як і те, що останній його альбом називається «Дорога». Дивно, що незважаючи на хитросплетіння стилів, музика «Мандрів» залишає враження цілісності та неповторності манери виконання; емоційність, мелодійність, метафоричність пісень зрозумілі й слухачам інших культурних та мовних традицій.  ›››

Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Ярослав Грицак є знаним істориком як в Україні, так і поза її межами. Автор цілої низки книжок з історії України, він кілька років викладав у Колумбійському університеті та Гарварді. Нині повернувся до Львова з Японії, де в Центрі славістичних досліджень Університету міста Хоккайдо три місяці працював над написанням своєї чергової «Історії України».  ›››

Заслужений художник України Анатолій Марчук – людина феноменально комунікабельна, він вельми полюбляє товариство і спілкування. Звук – відголос. Побачив – відреагував. Наштовхнувся на чужу емоцію – миттєво завирував власною. Реакція Марчука – ніби багряний лист, що падає на блакитну воду, її не помітити не можливо, бо на тому листі ще виграє сонячний зайчик, або сумує осінній дощ. До такої міри Марчук не байдужий у повсякденному житті.  ›››

Тож яким цей рік буде для держави, точніше, ніж словами з листа Євгена Чикаленка, відомого українця, мецената, сучасника Володимира Винниченка, писаними 1908 року, не скажеш: «Ще поки гнітили нас, то ми якось трималися купи. А як тільки трохи полегшало після 1905 року, всі одразу опинилися в глухій опозиції один до одного з тим, щоб хоч би і на руїнах, а все одно залишитися самому собі, як пам'ятник Геростратової слави...» Що можна додати до цього вбивчого коментарю до сьогоднішніх подій в Україні?  ›››

Найбільша історична трагедія України полягає в тому, що вона несе на собі хрест фатального розламу між двома глобальними цивілізаціями – європейською й азійською.  ›››

Давненько, коли я вперше почув по радіо голос співачки Жанни Боднарук, миттєво відзначив: «Який потужний вокал! Напевно, він належить могутній дівчині спортивної статури». Коли побачив Жанну, то це виявилась тоненька, струнка білявка, що нагадувала легку пір'їнку або пелюстку з квітучого яблуневого саду. Це, здається, було 1991 року, одразу після фестивалю «Червона Рута», де Боднарук стала лауреатом. Зустрівши її нещодавно, я знову таки побачив пелюстку з весняного яблуневого саду — тендітну красуню, в очах якої вирував не запальний шал юності, а драматизм життя.  ›››