Але для цього треба спочатку спробувати зрозуміти, в чому саме полягає відмінність цієї частини України, яка сама по-собі є далеко не однорідною, і навіть більше того – як мозаїка складається з великої кількості дрібніших частин - осколків колишньої системи: 1) російська (в основному) Україна – та частина України, яка заселялася в різні періоди етнічними росіянами та представниками інших націй після двох голодоморів і Вітчизняної Війни та в пізніші часи; 2) кримінальна Україна – життя „по поняттях” як заміна несправедливих законів несправедливої держави. Виросла з того криміналітету, який існував ще в часи становлення радянської влади (наприклад одеського бандитизму, яскравим представником якого, наприклад, був Котовський) та пізніше спеціально культивувався нею аж до встановлення інституту „ворів в законі”; 3) високотехнологічна Україна – в значній частині та, яка працювала на військову промисловість колишнього СРСР і якій вдалося зберегтися і вижити – „Південмаш”, „Мотор Січ”, „Авіант”, Харківський авіаційний, та ін.; 4) комуністична Україна – Україна Віктора Симоненка та Наталії Вітренко – характерна міфологією майже давньоєгипетського типу, ідеологією при якій народ розглядають як пасивну і інертну маса, якою треба керувати і яку треба вдовільняти (навіть шляхом обману) і яку треба нагороджувати за дотримання певних норм поведінки та служіння певним ідеалам, виховуючи в ньому послушність та покірність; 5) промислова/сільськогосподарська Україна. Такий яскраво виражений розкол є тільки на сході, де існують міста мільйонники і велика промисловість та родючі чорноземи – бо в центральній і західній Україні він достатньо розмитий і чіткої межі між містом і селом практично нема; 6) донецька Україна, яка стала певним поєднанням промислової, кримінальної та багатонаціональної російськомовної; 7) НКВД-шна (ГБ-істська) Україна (присутня напевно ще в більшій мірі на заході, ніж на сході – але там вона не складає значного впливу через її загальне несприйняття населення того регіону).
Таким чином ми отримуємо мовби кілька складових, які можна систематизувати за різними ознаками і за їхнім теперішнім впливом на сучасну ситуацію в Україні. По-перше тут треба виділити комуністичну Україну, яка характеризується навіть якимись містичними методами впливу та управління людьми. Якимось дивним чином деякі з комуністичних ідеалів схожі навіть на методи побудови древніх держав – наприклад на якісь давньоєгипетські чи китайські, при яких народ вважався нижчою інертною масою, залежною від впливу обставин і схильною до саморуйнації, якою обов’язково треба управляти і яку треба використовувати навіть шляхом обману, дезинформації, релігійного чи містичного впливу. Пам’ятники-ідоли, мавзолеї, червоні полотнища – все це живі пам’ятки тієї епохи. В цьому плані це суперечить радянській системі цінностей, яка в своїй основі мала щось зовсім інше – так як сам принцип Рад передбачав залучення найширших мас населення до управління державною, розвиток в них вміння приймати самостійні рішення і відповідати за свої вчинки. Тому це протиріччя в сучасній Україні мало би бути розділеним на два зовсім різних напрямки розвитку. Одного з них – комуністичного – треба позбутися, інший – радянсько-демократичний - можна використати.
Потім треба нагадати те, що ми говорили про общинну складову колишньої комуністичної держави, при якій нормальний розвиток отримували лише ті речі, які відповідали за внутрішню та зовнішню безпеку тієї системи. Відповідно і тут в основному ми можемо виділити дві таких же групи:
І.) Внутрішні фактори – розкол общини на своїх і чужих, розвиток внутрішніх військ і міліції, знищення інакомислячих, пошук ворогів – націоналістів (так як націоналізм суперечить комунізму).
Цьому відповідає російська та НКВД-шна Україна, яка в значній мірі підпала під вплив останньої і тепер характеризується ненавистю до України (національної держави) і особливо – до націоналізму як до протилежності комунізму. Цікавим проте є інше – якщо дійсно значна частина НКВД-истів чи КГБ-істів послуговувалася такими життєвими цінностями, то переважна більшість росіян та тих представників інших національностей які заселяли Україну, до всіх цих злочинів не мають зовсім ніякого відношення, але відстоюючи такі ж цінності і такі ж уявлення стають жертвами такого ж негативного ставлення до себе. Тобто в цьому плані спостерігається один дуже цікавий психологічний механізм з боку колишніх чи теперішніх прихильників сталінізму – спроба перекласти свою вину на інших – на тих, хто просто переселився на звільнені землі та виправдати таким чином себе чи своїх предків. Наприклад схожа ситуація спостерігається зараз в Криму – коли тих, хто знищував і депортував кримських татар, вже давно немає в живих, але російськомовне населення Криму підтримуючи такі ж прорадянські комуністичні цінності що і тоді, йде на поводу в теперішніх продовжувачів справи НКВД і просто підставляє себе під удар, провокуючи ненависть вже до себе. Тому напевно єдиним виходом тут може бути лише одне – намагання не піддаватися на провокації з будь-якого боку, засудження колишніх злочинів і взаємне прощення і примирення з боку обох теперішніх протистоячих сторін, кожна з яких по-своєму постраждала від подій тієї епохи.
ІІ.) Зовнішні фактори – розвиток військової сфери і високотехнологічної промисловості та експортної промисловості.
В основному це відповідає тій частині общинного розвитку, яка відповідає за виживання всієї общини, за захист перед зовнішніми загрозами. Тому саме в цій сфері дозволялося нормально розвиватися і перевершувати встановлений рівень – як середньостатистичний всього суспільства, так і його керівників – такої собі „Ради старійшин” – як це наприклад було в роки Вітчизняної війни, коли єдиними, хто міг заперечити Сталіну, були тільки військові, та в пізніші часи періоду гонки озброєнь. Таким чином російська Україна, високотехнологічна Україна і промислова Україна стали певними осколками радянсько-комуністичного способу мислення – який ще не розділений між собою на комуністичну та радянську складову і в ідеологічному плані стосується боротьби зі „світовим злом”, яким тоді вважався імперіалізм та світова капіталістична система.
В загальному ж всі ці частини південно-східної України, за винятком хіба що може селянської її частини, після розпаду СРСР і далі розвивалися мовби обмежено – дотримуючись певних общинних правил поведінки, які нівелювали всілякі прояви індивідуальності, здатності до самостійного мислення чи самостійних вчинків, за винятком певного розвитку в кримінальній, високотехнологічній та експортно-промисловій сферах. Цілком логічно що в силу розвитку світу такий розвиток общини рано чи пізно приводить до її краху – тобто коли община замикається і відгороджується від зовнішнього світу, то така його енергія буде наростати і руйнувати її, що і відбувається зараз, тільки тепер це вже стосується не всього Радянського Союзу як колись, а тієї південно-східної частини України, що зберегла його цінності. Але й це напевно ще було би не так страшно – он Німеччина програла другу світову війну, але люди після того залишилися розвиватися далі і навіть більше того – за досить короткий час їхня післявоєнна держава змогла відбудуватися і створити зовсім нове суспільство. Тому дещо дивним виглядає те що крах Радянського Союзу не просто знищив значну частину людських доль, але й вплинув на декого з них так, що вони на протязі багатьох років не хотіли визнавати самого факту його загибелі, а значна частина ще й досі (за даними різних опитувань – до 20% всього населення України!) вважає себе його громадянами. Звичайно в основному це пов’язано з тим, що нацизм все-таки спряв розвитку окремих особистостей, хай навіть і в їхніх найгірших негативних проявах, чого не буває при общинній системі, при якій заборонений будь-який індивідуальний розвиток, але й це ще не все. Тому щоб зрозуміти що тут не так, давайте спочатку розглянемо те, якими саме факторами в основному характеризується теперішній стан мислення жителя цієї частини України: 1) структура мислення залишилася такою ж відгородженою як і в часи СРСР – відсутність віри в Бога чи в будь-який розвиток, в природну еволюцію людини; 2) зв’язаний тип мислення – коли крах Союзу сприймався як особистий крах, крах смислу свого життя та нездатність відділити одне від другого; 3) відсутність розвинутої родової енергії, яка могла би стати заміною втраченим ідеалам, так як саме ця частина України дуже часто штучно заселялася – а отже багато хто з цих людей переселившись сюди, втратив зв’язок з попередніми поколіннями своїх предків; 4) відсутність національної самоідентифікації, яка пов’язана з багатьма факторами – змішаними шлюбами, можливою приналежністю предків до одного з „заборонених” народів, тією ж втратою своїх коренів через переселення чи внаслідок переїзду – і т.д.; 5) відсутність розвинутого власного життєвого досвіду, якого просто неможливо було набути в радянські часи і тим більше - в цій частині України, віддаленій від зовнішніх кордонів чи навіть від простого спілкування з тими, хто ще не так давно жив при іншій владі – як це було на кордоні західному. І по великому рахунку такий стан речей міг скластися тільки в тому випадку, коли якийсь певний тип поведінки (іноді навіть ціле життя) в свідомості людини поєднується з відчуттям болю (крах СРСР сприймався як особиста поразка), а того що могло би скласти йому заміну – немає - через невіру в Бога чи в якісь інші загальнолюдські цінності, через відірваність від свого походження і від своєї родової енергії, через неусвідомлення своєї національної приналежності (саме звідси оте – „все мы русские», або «все мы славяне»), і через те, що вони не можуть включитися в справу побудови нової держави. Не можуть тому, що нова українська ідея побудови національної держави не створила умов для прийняття в себе представників інших націй і тому, що саме це – відданість справі побудови держави, хай навіть і колишньої, іншої і поєдналося для них в свідомості з відчуттям болю чи поразки. Тому в такому випадку кримінальна Україна (з частковим впливом промислової, НКВД-шної та ГБ-істської), єдина, яка збереглася після розпаду Союзу і навіть тільки зміцніла, взяла на себе провідну роль і саме тому багатонаціональна донецька Україна стала єдиною силою, що зберегла хоч якісь життєві цінності, об’єднавши інші частини цієї України.
Игорь - вы мудрый человек,но отстали во времени и слава богу не нашли рецептов.
Інші коментарі
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
З Новим роком і Різдвом Хрестовим!
Творчих успіхів!
...››› вадим ,одесса| 04.01.2009, 23:00
"ПІЧКУРНИЙ ПАТРІОТИМ" - геніально. Таке може промовити тільки Сверстюк. Проте за цим вгадується і ілюзія автора, що є нібито непічкурний патріотизм. До речі, навіщо вчити літати того, хто має крила?! Навіщо пояснювати, нащо літаєш?!!! Кому?
...››› fisher7| 04.01.2009, 19:29