В українській столиці на вулиці Костьольній, практично поруч з галасливим Майданом Незалежності, розташована затишна галерея «Грифон», у сокровенній тиші якої делікатно переміщаються поціновувачі образотворчого мистецтва. Коли вони знову виринають на вулицю, то керамічний грифон (згідно з грецьким міфом, казкові птахолеви охороняють золоті скарби) над входом однозначно підморгує пронизливим оком: найбільші скарби накопичуються в душах, а не в кишенях. Галерея — справжня творча лабораторія, оскільки нею керує не функціонер при мистецтві, а художник Микола Овчінніков.
›››
Молоді митці та прихильники високого академічного професійного мистецтва цього разу — та й, зрештою, як і завжди — не мають приводу для радості. І не тому, що вони хронічні песимісти — зовсім навпаки: вони вірять, сподіваються на зміни...
›››
В її імені і прізвищі — Оксана Полтавець — закодовані небо (о скільки повітря й простору в тому о-а-а: Оксана) і земля козацька, її слава (недарма Полтавець римується із словами боєць і жнець). Блакитноока, білява, усміхнена, терпелива, талановита, рафіновано інтелігентна, вона здається улюбленицею долі, що виросла в елітарному мистецькому середовищі. Але всі її досягнення — це не щасливі білети фортуни, а велика праця, замішана на спротиві життєвого матеріалу.
›››
На музичному небосхилі України з’явилася досить яскрава зірочка — співачка Млада. Її візиткою став дебютний альбом «Ой весна, весна...», у якому вона представила власне бачення українських народних пісень у джазових аранжуваннях. До запису альбому були залучені відомі українські джазові музиканти — Володимир Шабалтас (гітара), Олексій Саранчин (клавішні), Віталій Іванов (саксофон), Денис Дудко (контрабас) та інші.
›››
Зі співачкою Катею Chilly я вперше познайомився в столичному приватному театрі “ДАХ”. За секунду до затемнення в залі я шаснув на запропоноване мені місце, поруч зі мною улаштувався хлопчик-горобчик. А народ далі прибував у маленьку глядачеву залу, розміщуючись за рахунок ущільнення. Я жартівливо сказав “горобчикові”: “У крайньому разі я примощуся на ліхтарі (поруч на підлозі, що переходила в сцену, справді стояв величезний театральний ліхтар) і візьму тебе на ручки”. Горобчик-хлопчик весело погодився.
›››
Без праці не буде нічого, адже, як свідчить вірменська народна мудрість: “Не вдариш об глек, дзвону не почуєш”, – але деколи не таланить: “Невдаха піде до моря – і те пересохне”, – а коли все ж таланить у роботі, треба знати міру, бо: “Перевантажений караван далеко не піде”.
›››
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
В українській столиці на вулиці Костьольній, практично поруч з галасливим Майданом Незалежності, розташована затишна галерея «Грифон», у сокровенній тиші якої делікатно переміщаються поціновувачі образотворчого мистецтва. Коли вони знову виринають на вулицю, то керамічний грифон (згідно з грецьким міфом, казкові птахолеви охороняють золоті скарби) над входом однозначно підморгує пронизливим оком: найбільші скарби накопичуються в душах, а не в кишенях. Галерея — справжня творча лабораторія, оскільки нею керує не функціонер при мистецтві, а художник Микола Овчінніков.
В її імені і прізвищі — Оксана Полтавець — закодовані небо (о скільки повітря й простору в тому о-а-а: Оксана) і земля козацька, її слава (недарма Полтавець римується із словами боєць і жнець). Блакитноока, білява, усміхнена, терпелива, талановита, рафіновано інтелігентна, вона здається улюбленицею долі, що виросла в елітарному мистецькому середовищі. Але всі її досягнення — це не щасливі білети фортуни, а велика праця, замішана на спротиві життєвого матеріалу.
На музичному небосхилі України з’явилася досить яскрава зірочка — співачка Млада. Її візиткою став дебютний альбом «Ой весна, весна...», у якому вона представила власне бачення українських народних пісень у джазових аранжуваннях. До запису альбому були залучені відомі українські джазові музиканти — Володимир Шабалтас (гітара), Олексій Саранчин (клавішні), Віталій Іванов (саксофон), Денис Дудко (контрабас) та інші.
Зі співачкою Катею Chilly я вперше познайомився в столичному приватному театрі “ДАХ”. За секунду до затемнення в залі я шаснув на запропоноване мені місце, поруч зі мною улаштувався хлопчик-горобчик. А народ далі прибував у маленьку глядачеву залу, розміщуючись за рахунок ущільнення. Я жартівливо сказав “горобчикові”: “У крайньому разі я примощуся на ліхтарі (поруч на підлозі, що переходила в сцену, справді стояв величезний театральний ліхтар) і візьму тебе на ручки”. Горобчик-хлопчик весело погодився.
